Природа та її роль у “Слові о полку Ігоревім”
Поема “Слово о полку Ігоревім” невелика за обсягом, але в цьому творі вмістилося стільки думок, стільки тем, так тонко відтворено глибинний зміст, що залишається тільки дивуватися геніальності невідомого автора. Він перший обрав головним героєм твору Руську землю, заснувавши традицію, що живе. Поряд з історичним, національним, географічним образом Батьківщини є ще один образ – багатолика Природа.
З часів написання твору Русь уже була християнською державою, але християнська віра якось органічно уживалася (та й продовжує ще співіснувати)
Природа в “Слові…” пробуджує відчуття первозданності світу. У XII столітті і син – це безкрая зелена стихія, велика і таємнича, несходима, незнана, велике до океану поле. Дружину князя Ігоря степи зустрічають ревом грози, виєм вовків по яругах, клекотом орлів, які звірів рвуть на кості; воїни чують, як брешуть на черленії щити. Вночі степ дзвенить солов’їним співом, ранок – своїм криком галки. Степ ніколи не мовчить, він говорить мовою трав. Природа визнає русичів своїми і намагається попередити хоробре
Кожний сюжетний хід у поемі знаходить відгук у природі. Вона радіє, плаче, мішається, віщує перемогу чи поразку. Сонце, вода, вітер, степ, ліс, блискавка, такі ж повноправні герої “Слова…”, як і воїни, князі, жони, міфічні істоти. Природа співає, шепоче, б’є грозою, заливається птахом. У світі природи, як і в світі людей, діють дві непримиренні сили – добра і зла. Слідом за радісним, кривавим сходом сонця, настає гіркий ранок, коли “вельми рано кривавії зорі провіщають, чорнії тучі з моря ідуть”.
Картина втечі Ігоря з полону дуже драматична, але погляд читача зупиняється на степових ріках, які стелять зелену траву на піщані береги, на зарості очерету, де аж кишить лебедями, гусьми, качками, чайками. Автор “Слова…” зірки оком помітив степове бездоріжжя, через яке “Ігор-князь проскочив горностаєм в очерет і білим гоголем на воду”.
Автор добре знає звірів і птахів, про яких у поемі говориться з розумінням справжнього мисливця.
Відомо, що полювання з соколами було улюбленою втіхою і промислом Русі. Зображення птахів трапляється на початку “Слова…”: “тоді напускав дії соколів на стадо лебедів…” Соколи уособлюють собою віщії персти які Боян опускає на живі струни, а лебеді – це струни, які “…самі князям славу рокотали”.
Бояна автор порівнює із солов’єм “години давньої”, який заспівав би пісні Ігореві: “Не буря соколів занесла через поля широкії – стадами галки біжать до Дону великого”.
У поемі автор “повертає” образ сокола, висвітлюючи його з різних сторін. Цей сміливий, дужий птах може відлякати від свого гнізда сильнішого суперника, здійнятися у піднебесся і обігнати своїх переслідувачів. Поет порівнює Ігоря із соколом, який нічого не боїться і цінує свободу настільки, що заради неї він живе своїм життям.
Природа у “Слові…” існує не сама по собі. Автор не описує картини, а говорить про дію. Природа виступає у творі як складова частина рідної землі і я дійовий чинник, тісно пов’язаний з долею і вчинками героїв. Вона створює простір, показує рух у часі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)