Принижені і ображені (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)
Роман Ф. М. Достоєвського – це “психологічний звіт одного злочину”, що зробив бідний студент Родіон Раскольников, який вбив стареньку-процентщицу. Однак у романі мова йде про незвичайний карний злочин. Це, якщо так можна виразитися, ідеологічний злочин, а виконавець його – злочинець-мислитель, вбивця-філософ. Він вбив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення і навіть не заради того, щоб допомогти своїм близьким: матері і сестрі. Цей злочин з’явився наслідком трагічних обставин навколишньої дійсності, результатом довгих і завзятих
Під погрозою виявилася доля його матері і сестри. А доля Мармеладова? У його розмові з Раскольниковим у шинку звучить думка про те, що в жебраку (а виходить, і в ньому) ніхто не підозрює шляхетності почуттів. А в ньому ця шляхетність є. Він здатний глибоко почувати, розуміти, страждати не тільки за себе, але й за голодних дітей, виправдувати грубе відношення до себе дружини, цінувати самовідданість Катерини Іванівни і Соні. При всієї, здавалося б, втраті Мармеладовим людського вигляду його неможливо нехтувати. У його словах – біль за те, що його, один раз вигнавши з людської компанії, вже більше ніколи до неї не допустять. Перед нами ображена людина, але людина, яка зберегла почуття власного достоїнства, що глибоко усвідомлює своє падіння. Але він не має сил нічого змінити. Чи насмілишся засудити людину, доля якої зложилася так трагічно не тільки по його провині? Цю людину в ньому не хочуть бачити. Згадаємо життя Катерини Іванівни. Вона хвора сухотою, про що говорять червоні плями на її обличчі, яких так боїться Мармеладов. З його оповідання про дружину ми довідаємося, що вона із дворянської сім’ї, виховувалася в губернському дворянському інституті. Вийшовши заміж без батьківського благословення, виявившись у розпачливому положенні, із трьома дітьми на руках, вона після смерті чоловіка змушена була піти заміж за Мармеладова. “Можете судити по тому, до якого ступеня її нещастя доходили, що вона, освічена і вихована і прізвища відомого, за мене погодилася піти! Але пішла! Ридаючи й руки ламаючи, пішла! Тому що нікуди було йти”. Але полегшення не настало і після заміжжя: чоловік вигнаний зі служби й п’є, загрожує вигнати квартирна господарка, б’є Лебезятников, плачуть голодні діти. Не жорстокість керує нею, коли вона посилає Соню на панель, а розпач і безвихідність.
Катерина Іванівна розуміє, що Соня принесла себе в жертву близьким. Саме тому, коли Соня повернулася із грішми, вона “весь вечір у ногах у неї на колінах простояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла”. Мармеладов дає дружині точну характеристику, говорячи, що вона “гаряча, горда, непохитна”. Але людська гордість її, як і Мармеладова, зневажується на кожному кроці, про достоїнство і самолюбство змушують забути. Безглуздо шукати допомоги і співчуття у навколишніх, “нікуди йти” Катерині Іванівні, скрізь тупик. Розповідаючи про Соню й що зустрілася Раскольникову дівчину, письменник не випадково зупиняє увагу читачів на їхніх портретах; чистота й беззахисність, показані у вигляді Соні й обманутої дівчинки, не відповідають способу життя, що вони змушені вести, тому Раскольникову “дивно й дико було дивитися на таке явище”. Соню штовхає на панель убогість і неможливість чесно заробляти на життя. Її майбутнє безрадісно, як і майбутнє обманутої дівчинки. Воно укладається у формулу: “лікарня… вино… шинки й ще лікарня… року через два-три каліка…”.
Достоєвський переконливо показує, що інші відносини, крім байдужності, цікавості, зловтішного глузування, протиприродні у цьому світі. Люди дивляться один на одного “вороже і з недовірливістю”. Усі, крім Раскольникова, слухають “потішника” Мармеладова, “фиркаючи”, “посміхаючись”, “позіхаючи”, а в загальному байдуже. Так само байдужа юрба глядачів, що дивляться на страждання вмираючого Мармеладова. У сні Раскольникова, так схожому на яву, коня січуть “з насолодою”, “реготом і гостротами”. Роман “Злочин і покарання” відбив тривогу Достоєвського за майбутнє людства. Він показує, що таким життям, яким зараз живуть “принижені і ображені”, жити далі не можна. “Опираючись на реальний матеріал дійсності, Достоєвський висував і висвітлював проблеми, що мають всесвітнє значення, проблеми боротьби добра і зла в соціальному житті, у внутрішній природі людей, теми життєвого призвання людської особистості, страждання і протесту, егоїзму і самопожертви, злочину і покарання, питання суспільних, духовних зв’язків між людьми і їх роз’єднанням, справедливого устрою соціального світу і багато чого іншого”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)