Примірник книги Малларме “Полудень Фавна”
Завдання митця полягає в тому, щоб, викликаючи предмет в своїй уяві, передати стан душі, або навпаки, вибрати той чи інший предмет і шляхом його повільного розгадування розкрити стан душі. Я винаходжу мову, яка б грунтувалася на цілковито новій поетиці: потрібно малювати не річ, а створюваний нею ефект. Вірш у цьому випадку не повинен складатися зі слів, але з намірів, і всі слова безсилі перед враженнями, вони споріднені музиці. Займаються метафізикою, а не музикою, музика має стихійно реєструватися слухачем, без того, щоб він відчував потребу
“Поняття “імпресіонізм” асоціюється передусім із певним періодом французького живопису XІX ст., проте воно пов’язано і з літературою та музикою. Правильно оцінити значення імпресіонізму можна, тільки осягнувши цю “триєдність”, – писав І. Карабутенко. У центрі імпресіонізму
Імпресіоністи відкрили красу натурального, природного світу, бо природа для них – великий і невичерпний у своїх проявах світ. Художники любили малювати свої картини не в майстерні, а на свіжому повітрі. К. Моне зазначав: “У мене ніколи не було майстерні, і я не розумію, як можна замикатися в кімнатах. Це годиться для малювання, для живопису – ні”. Світ у творах імпресіоністів не є статичним, він рухливий, мінливий, розмаїтий у своїх змінах. І людина – органічна частина світу, вона не протиставлена йому, а живе з ним одним життям. Тому імпресіоністи “вписували” образи людей у свої пейзажі. Людина у тісному зв’язку зі світом, з природою, зі своїм середовищем – улюблений сюжет імпресіоністів.
Художники прагнули відновити “цільність світу”, а тому вони не любили чітких контурів, чітких меж між об’єктами. Працюючи дрібними мазками, вони досягали ефекту злиття їх в один цілісний образ світу. На відміну від реалізму, який зорієнтований на зображення типового, загального, імпресіонізм зорієнтований на об’єктивно одиничне, подане крізь суб’єктивне сприйняття художника. Мистецтво Едуарда Мане, автора портрета С. Малларме, відзначається перехідним характером. З одного боку, він зберігає вірність традиціям реалістичного зображення, а з іншого – належить вже новому часу, добі модернізму. Як інші художники-реалісти, він правдиво зображує життя людей, цікавиться представниками нижчих класів, виявляючи до них відкрите співчуття; використовує традиційні засоби письма (чіткі контури, поетику контрастів тощо). Водночас Мане винайшов нові прийоми живопису, заклавши засади імпресіонізму. Він намагається відтворити майже невловимі стани людини, його цікавлять зміни в духовному світі особистості й у природі, мінливі миттєвості життя людей та навколишньої дійсності.
Картини “Хлопчик з собакою”, “Флейтист”, “Еміль Золя”, “Балкон”, “Читання”, “У човні”, “Бар в Фолі-Бер-жер” зображують людей, яких автор застав у певний момент життя. Навколо них – звичайне середовище, але кожен із героїв Мане несе в собі свій неповторний душевний настрій.
Е. Мане та його сучасники-імпресіоністи будували своє мистецтво на новітніх досягненнях теоретичної оптики, спираючись на праці Гельмгольца і Шеврейля.
Трактування ними кольору як окремих мазків чистих фарб, що певним чином, з певної відстані сприйняті оком; ліній як зіставлення по-різному зафарбованих (чи по-різному освітлених) поверхнею; світотлотіні як іншого вияву світла, як сполуку й боротьбу світлових променів різної сили – всі ці творчі засади імпресіоністичного живопису пов’язані із тогочасною теоретичною оптикою.
Імпресіоністи зрозуміли, що домінуючу роль відіграє не колір, а світло, всі кольори здатні до взаємопроникнення і є різними проявами світла (світлового променя), а звідси – зникають межі між різними кольорами й предметами.
У картинах Е. Мане Еміль Золя цінує передусім орієнтацію художника на уважне вивчення реальних явищ реального світу, на наукову достовірність. Якими б незначними та маленькими не були ці явища, їх аналіз важливіший за історичні полотна, аніж композиція, що є плодом уяви художника. Е. Мане першим почав робити світло головним героєм своїх картин: “Головне у картині – світло”, – вважав митець.
А. Чегодаєв зазначає, що новизна цього мистецтва полягала не тільки в новому баченні світу в усьому його розмаїтті, айв новому баченні людини, новій оцінці людини. “Мане, а слідом за ним Дега здобули шекспірівську свободу у ставленні до людини, втративши повагу до соціального положення, та вони взагалі були байдужі до “місця” людини в тодішньому буржуазному суспільстві… У Мане справжня сутність різних і складних людських характерів визначалась душевним ладом, настроями, стремліннями, що виявлялися в певні моменти…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)