Пригоди кота Кузі (власна казка)
Жили-були собі тітонька й дядечко. Якось вирішили вони завести собі кота. Пішли на базар і купили… Ні! Не самовар! А кота! Був собі котик біленький, лапки і хвостик чорненькі, вушка стирчали сіренькі, а мордочка була кругленька. І такий він був ласкавий і чепурненький, що тіточка з дядечком вирішили забрати його до себе жити.
Назвали котика просто – Кузя. Котик ріс – ріс і виріс. Вушка в нього стали великими, лапки стали лапищами, хвіст став хвостищем. І дуже полюбляв кіт виходити на полювання. То мишку підстереже, то горобчика, то синичку,
– То все пустощі, – говорив Кузя своїм знайомим котам. Я от увечері виходжу на крокодила.
– Невже, няу? – дивувалися сусідські коти.
– Аякже. Скільки я буду на дрібноті сидіти?
Кузя вихвалявся своїми перемогами та навіть запросив на полювання Сімбу й Короля – своїх друзів – котів. Увечері вони разом підкріпилися котячим кормом і після перепочинку відправилися до величезної калюжі посеред дороги.
– Залягайте в кущах і дивіться, як я здолаю це чудовисько, – гордовито заявив Кузя.
Сімба так перелякався, що заліз на дерево, а Король
Кузя чекав довго й терпляче. Заходив то. справа, то зліва. Зрештою, підкрався до крокодила і скочив йому на самісіньку спину, вхопившись зубами в крокодилячий ніс. Але крокодил – ні з місця. Тільки зуби посипалися. У Кузі. Цілих три зуби втратив Кузя в цьому двобої. А тут ще й машина проїхала та разом із крокодилом накрила його хвилею бруду.
– Хе-хе, злізай, Сімбо, з дерева! Ти теж можеш вполювати такого крокодила. Бо ніякий це не крокодил, а звичайна дровиняка в калюжі.
Повернулися коти додому. Кузя скоро забув про своє невдале полювання. І прожив ще довго й щасливо на радість тітоньці й дядечкові. А молодим котам часто розповідав про те, як давним-давно в цих краях водилися крокодили та він усіх їх переміг.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)