Практична граматика
Мовлення й, отже, язикове чуття вивчали лінгвісти А. А. Леонтьев, Н. Д. Арутюнова, Т. Г. Винокур, А. М. Шахнарович, С. Н. Цейтлин, психологи Ф. А. Сохин, Н. И. Жинкин, Б. Ф. Баєв, Л. С. Виготський, П. П. Блонский і багато інші
Практична граматика завжди засвоювалася через мовлення, через язикопользование, як неусвідомлене володіння язиковими закономірностями. Але в школі вводяться науки про мову – граматика, фонетика, словотвір, орфографія, стилістика; в останні десятиліття крізь тернии героїчно пробивається синтаксис тексту, максимально зближуючої
Тут доречно нагадати, що саме поняття ” Мова ” неоднозначно. Нашої позиції найбільше відповідає визначення Л. В. Щерби, лінгвіста й методиста. Лев Володимирович Щерба (1880 – 1944), безпосередній учень Бодуена де Куртене (на кафедрі порівняльної граматики й санскриту, з 1903 р.), в 20-е рр. очолював коло дослідників російської мови, поєднував їх (С. И. Бернштейн, Б. А. Ларін, С. П. Обнорский, В. В. Виноградов, В. И. Чернишов, Б. В. Томашевский). Слідом за А. А. Шахматовим вони формували курс російської мови для вищої й середньої школи. У понятті “мова”
У традиційній лінгвістиці увага зосереджена на структурі, на описі системи мови – такий підхід звичайно переноситься на побудову шкільних підручників. Той факт, що найчастіше школярі вже пройшли другий і третій етапи, згідно Л. В. Щербе, не враховується, особливо в дедуктивній дидактиці, що критикував Ф. И. Буслаєв у книзі “Про викладання вітчизняної мови” (1844).
В XIX в., коли відбувалося становлення методики рідного (не тільки російського!) мови, досліджень механізмів язикового чуття (подібних до формули Н. И. Жинкина, 1969) ще не було, але чудо “дарунка слова” залучало мислителів: це генетичний метод, рекомендований Ф. И. Буслаєвим для початкової школи, це практичне засвоєння граматичних правил у К. Д. Ушинского, це “осознательненье” язикових форм дитиною – термін, створена й уведений И. Абодуеном де Куртене.
Теорія мовлення в XIX і XX вв. відставала від граматичних, фонетичних досліджень; лише риторика давала деякі орієнтири для творів учнів. Але риторика для дорослих, для ораторів, із часів Платона й Аристотеля, не була придатна для молодших школярів, що й привело до вбивчої критики цього навчального предмета В. Г. Бєлінським (1844). Риторика ввійшла в смугу кризи майже на півтора сторіччя – до 80-х рр. в XX в.
Теорія мовлення у вигляді посібників для вчителя прийшла в школу на рубежі XIX – XX вв. Автори: А. Д. Алфьоров (1911), Н. Н. Соколов і Г. Г. Гумин (1917), Е. Е. Соловйова (1912), К. Б. Бархин (20 – 30-е рр.), А. В. Миртов, С. И. Абакумов.
У світі великої лінгвістики вперше була створена найбільшим, славнозвісним лінгвістом Ф. де Соссюром теорія мовлення, мовної діяльності, ця теорія була підхоплена методистами, але не лінгвістами, тому що її автор Ф. де Соссюр відмовив їй у праві вважатися лінгвістичною наукою, ця недовіра генія дотепер стримує участь лінгвістики як науки в рішенні проблем розвитку мовлення учнів школи
Одним з важких запитань у методиці оволодіння мовою, майстерністю язикопользования, стилістикою, майстерністю усного й письмового слова залишається понині вибір теоретичних основ цих умінь
У важких випадках ми звертаємося до історії. Вона не тільки розкриває пошуки минулого, але й наочно представляє тенденції й перспективи розвитку за тривалий період, за століття. Сучасних дослідників і рядових читачів вражає надзвичайну майстерність древніх авторів тих сторіч, коли російських граматик ще не було, і майстерність їх формувалося на читанні високих зразків – “Апостола”, Євангелій, молитов, псалмів. І це була саме майстерність, а не наслідування. Відомі захоплені відкликання В. В. Виноградова, що не був щедрий на похвали, – про стилістичне багатство “Житія” Протопопа Авакума. Майстерність була породжена почуттям мови, вирощеним високими зразками
Правомірно припустити такого ж впливу й у літописах, “Слові про Закон і Благодать”, в “Повчаннях Володимира Мономаха”, у переписці князя Андрія Курбского й пануючи Івана Васильовича
Росія тоді ще не мала свого Шекспіра, але школу язикової майстерності створила задовго до золотого XIX століття
Інтуїтивно або свідомо ця традиція була перенесена в XIX століття кращими авторами навчальних книг по російській мові: В. А. Золотовим, К. Д. Ушинским (XIX в.), А. Я. Острогорским (“Живе слово”, 1913). Прекрасні, високопоетические три книги Ушинского “Рідне слово” створювали “язикове середовище” для школярів, тим більше що в той час діти заучували напам’ять не менш половини всіх текстів. Граматику, теорію Ушинский і його послідовники не поспішали вводити: вона з’являється тільки в третій книзі “Рідного слова”, причому вона не дається в “готовому” виді, як тепер, а виводиться з тексту Казки “Про рибалку й рибку” А. С. Пушкіна як результат спостереження над формами, наприклад, дієслова, що передають ситуацію: те, що Ф. И. Буслаєв назвав “спостереженнями над мовою”.
Не можна не визнати й того, що в сучасних підручниках російської мови, читання й літератури непогано представлені високі зразки язикової майстерності (відзначимо В. В. Бабайцеву, А. Д. Дейкину, Т. Г. Рамзаеву, Н. М. Шанского, В. Г. Горецкого й багатьох інших). Але в цілому текстова “база” язикового утворення все-таки понесла певні втрати за останні кілька сторіч. Назвемо ці втрати
1. Для офіційних навчальних комплексів (навчальних планів) втрачені церковні тексти, православні (або інші); знання Євангелія, молитов і вплив їхнього стилю втрачені майже повністю.
2. Різко впало в XX в. завчання напам’ять віршів, поем, та й прози. Понесли втрату читацькі захоплення: і діти, і дорослі сталі читати менше, особливо класикові, і особливо наприкінці II тисячоріччя
3. За останні два століття майже повністю зник вплив народної мови – золотого фонду, на якому вирощена російська класика XIX в. Продовжує убувати саме той мовний фонд, що формує дорогоцінну здатність людини – його язикову інтуїцію, чуття рідної мови
(2 votes, average: 4.50 out of 5)