ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ. М. СТАРИЦЬКИЙ. “ОСТАННЯ НІЧ”
Мета: стисло ознайомити школярів із життям і творчістю М. Старицького; розкрити ідейний зміст, тему та проблематику його твору, охарактеризувати головного героя п’єси; розвивати читацький кругозір учнів, культуру зв’язного мовлення; прагнення пізнавати і застосовувати отримані знання у власному
Тип уроку: Обладнання:
житті; вміння логічно мислити і надавати вичерпні відповіді; виховувати почуття поваги до літератури рідного краю, його митців; цілеспрямованість, силу волі, мужність; наполегливість у навчанні. комбінований.
портрет
Перебіг уроку
і. Організаційний момент
іі. актуалізація опорних знань. бесіда за питаннями
– Коли вперше виник театр як вид мистецтва?
– Що вам відомо про вертеп?
– З яких двох джерел бере свій початок український професійний театр? (Церковних вистав і народної драми)
– Який твір Івана Котляревського Іван Карпенко-Карий назвав “праматір’ю українського народного театру”?
– Чому Іван Котляревського вважають не лише засновником професійного
– Назвіть славнозвісних артистів вітчизняного театру? (М. Са-довська, М. Заньковецька, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Да-нилова, В. Тарновська, В. Мова, К. Соленик, М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, А. Бучма, М. Щепкін, М. Кропивницький, Г. Юра та ін.) Чим саме вони заслужили великої пошани і поваги у глядачів?
ііі. Оголошення теми, мети уроку. мотивація навчальної діяльності школярів
іV. Основний зміст уроку
Я думаю, що моя сила найбільша у драмі…
М. Старицький
В Старицькім давно признано одного з батьків нового українського театру.
І. Франко
1. Вступне слово вчителя
В історії вітчизняної культури серед постатей, які викликають подив і шану розмаїттям таланту – як на неосяжному художньому полі, так і в інших сферах діяльності, неминуче згадується
М. Старицький – поет і драматург, прозаїк і перекладач, організатор театральної справи – режисер, актор, керівник театральних труп, активний громадський діяч.
– Які історичні події 60-70 рр. ХІХ ст. вплинули на формування
світогляду та естетичних поглядів митця?
Полум’я селянських “бунтів”, скасування “згори” кріпацтва й “голодна воля”, пореформена реакція, розгортання другого “різночинського” періоду визвольного руху в країні, “валуєв-ський циркуляр” (1863), а згодом Емський акт (1876), спрямовані на посилення національного гноблення, придушення української мови й прогресивної культури – все це і позначилося на розвитку й діяльності М. Старицького.
– Хто ж він? Давайте з ним познайомимося.
2. Михайло Петрович Старицький (14.12.1840-27.04.1904). Життя і творчість. (Матеріал для вчителя й учнів)
Повідомлення М 1. Дитинство, роки навчання
М. Старицький народився на Полтавщині в селі Кліщенцях у дворянській дрібнопоміщицькій родині. Батько – відставний уланський ротмістр Петро Іванович помер, коли Михайлові йшов п’ятий рік, а невдовзі, 1852 р., не стало й матері – Настасії Захарівни, що походила з родини Лисенків. Рано осиротілий хлопець виховувався в сім’ї Віталія Лисенка – батька майбутнього композитора. Отримав гарну домашню освіту.
З 1851 р. Михайло навчався в Полтавській гімназії. Як сам свідчив, “пробував тоді віршувати”.
Після закінчення гімназії разом із троюрідним братом М. Ли-сенком у 1858 р. вступив до Харківського університету. З 1860 р. вони переходять до Київського, змінивши фізико-математичний факультет на юридичний. Через рік, досягши повноліття, М. Старицький перериває навчання, їде на Полтавщину, щоб вступити у володіння спадщиною, одружується з сестрою Миколи – Софією Віталіївною і, влаштувавши господарські справи, повертається до Києва.
Закінчивши університет, Михайло Петрович працює в Київському історичному архіві.
Повідомлення М 2. Громадська і професійна діяльність У 1868 р. М. Старицький купив маєток в с. Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною, але невдовзі, 1871 р., повертається до Києва.
Ще будучи студентом, митець відвідував збори й мітинги, займався просвітительством, працюючи в недільних школах,
Народних бібліотеках, різних гуртках. Згодом брав участь у роботі київської Громади Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, був одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, організатором і активним членом Київського літературно-артистичного товариства.
Театральна справа завдячує М. Старицькому і як драматургу, і як ініціатору та керівникові відомих театральних труп, для утримання яких йому довелося навіть позбутися свого маєтку.
На початку 80-х рр. він домігся видання літературно-художнього альманаху “Рада”. Очолив першу українську професійну трупу. Створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізити, дбав про репертуар. Після розколу трупи на два колективи (М. Старицького і М. Кропивницького) зі Старицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та ін.). У 1886 – 1887 рр. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім – у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. За станом здоров’я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу.
Повідомлення № 3. Останні роки життя
Наступного року Російська Академія наук призначила драматургу персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”. Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товариства.
У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком літературно-артистичного товариства, продовжував письменницьку діяльність. У 1903 р. митець готував видання альманаху “Нова рада”, але за його життя альманах не вийшов.
Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.
Проте ім’я М. Старицького ми звикли пов’язувати саме з розвитком українського театру й драматургії. Саме завдяки Михайлу Петровичу в 1883 р. з’явилася перша професійна українська трупа.
Повідомлення № 4. Творча спадщина
Поезії, історичні романи і повісті, оповідання написані здебільшого російською мовою; драматичні твори; блискучі драматичні переробки творів інших авторів (цікаво, що в більшості випадків переробки стали відомі за оригінали); чисельні переклади та переспіви творів Й. Гете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцкевича, І. Крилова, М. Лєрмонтова, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору.
112
М. Старицький і в поезії, і в драматургії, і в прозі виступив як новатор, що на новому етапі творчо розвинув традиції Т. Шевченка й Марка Вовчка, став гідним соратником І. Франка й Лесі Українки.
Свій намір – служити народові – він несхибно здійснював протягом усього життя – і за це йому довічна шана й почесне місце в пантеоні вітчизняної культури.
3. Опрацювання твору М. Старицького “Остання ніч” (1899)
3.1. Виразне читання уривків з твору в ролях, надаючи відповід
ний коментар.
3.2. Історія написання.
Відійшовши за станом здоров’я від активної театральної діяль
ності, М. Старицький цілком віддається літературній творчості.
Саме в ці роки він і написав історичну драму “Остання ніч”.
Минуле для митця не було втечею від дійсності. Навпаки, обираючи для цього твору справжню історичну подію, М. Ста-рицький оспівував мужність народу в боротьбі з ворогом, його проводирів, які вчиняли народну волю.
Уперше твір надруковано в журналі “Киевская старина” (1899, № 10).
За свідченням автора, у примітках до першої публікації, сюжетом для твору послужила дійсна історична подія – організація проти шляхетського повстання волинських селян 1702 р. Данилом (у Старицького – Степаном) Братковським, якого засуджено за зв’язки з Палієм, Самусем й Іскрою та організацією повстань проти польської шляхти на Правобережній Україні та в Галичині, а потім і страчено в Луцьку 1702 р. Опублікована 1899 р. п’єса вперше була виставлена 1908 р. на вечорі пам’яті вже покійного драматурга.
Сам автор зазначав про дійсність факту, відображеного у творі: “В кінці ХVІІ століття був собі шляхтич руський Братковський: він мав собі маєток на Волинщині, а проживав часто у Львові, Братковський був чоловік освічений, талановитий… великий патріот і на диво великий народовець. У ті часи шляхта вже вкоренилася й дбала про зневолення селян; Братковський, навпаки, пішов проти шляхти за голоту і знався з гуртом правобережних лицарів – Палієм, Самусем, Іскрою,- які тягли до Лівобережної України і хотіли одбитися від Польщі і залучитись з Правобережною Україною. Братковський хотів піднять на Волині повстання селян, його піймали з маніфестаціями і покарали на горло в Луцьку 1702 року. Жону і єдиного сина не допустили навіть на побачення”.
3.3. Тема: зображення національно-визвольної боротьби українців із польськими поневолювачами; розповідь про тих, хто заради рідного краю гине, не зраджуючи народу і дотримуючись наданій клятві йому на вірність.
3.4. Ідея: засудження підступності, жорстокості заради особистих привілеїв (інстигатор); утвердження віри в невичерпні можливості людського духу, високих моральних ідеалів, краще майбутнє України.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)