Поєднання реального і фантастичного у повісті “Конотопська відьма”
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – зачинатель нової української прози. Письменник одним із перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Це було актом історичного значення, який довів зрілість і художню досконалість української мови. Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу в час її національного ‘ відродження. Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям. Митець
Події Розгортаються в містечку Конотопі, владу якого представляє сотник Микита Уласович Забрьоха, який “більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько”.
Порадником сотника є Прокіп Григорович Пістряк, “суть сотенний конотопський писар”, чоловік хитрий та корисливий. їхнє старшинування
Перетопивши чимало молодиць, виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. Відьму змальовано досить детально, відповідно до народних уявлень: “як у день, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє”, ходить вночі “доїти по селу коров, овечати, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящірок, гадюк”. Ці фантастичні описи вплітаються в реальний сюжет подій, і у ставленні до них виявляється недоумкуватість сотника й корисливість писаря. Забрьоха та Пістряк блискуче виконали завдання: порятували край від посухи, відлупцювали стару Явдоху різками. Відьма пообіцяла повернуті дощові хмари; але затаїла зло на “гаспидського Забрьоху” за прилюдну ганьбу. Невідомо чим швидше викликані подальші події – каверзами відьми чи фантастичною недолугістю Забрьохи з Пістряком. Вони, кожен окремо, вирішили – раз у селі є відьма, чому б не використати і вітання в своїх цілях. Писар, ображений випадком при підрахунку козаків, хотів зайняти місце свого сотника, а Забрьоха мріяв про хорунжівну Олену.
Вдатна на вигадки, відьма отримала чудову нагоду помститись, оскільки і сотник, і писар готові були виконати будь-якими її наказ. Явдоха годилась їм допомогли. Ватько-сотник на радощах вигукнув: “Чи звеліли Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю…”. м Конотоп дивувався незрозумілій поведінці свого сотника, і його з писарем врешті-решт за дурисвітство і “польоти у вирій” зняли з посад. А Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не а Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою. За допомогою відьомських чар Явдохи герої виявили свою справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Та відьомські чаклування не можуть допомогти у вирішенні реальних життєвих проблем, якщо людина нездатна зарадити їм сама Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Ха-лявським, але “хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп’яхи, та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом”. У повісті багато фантастичного, з чарами та перевертнями, з любовною ворожбою та літанням на мітлах. Проте серед казкових подій не губляться реальні проблеми людського життя, складність людських стосунків
Квітка-Основ’яненко використав фольклорний і міфологічний матеріал для яскравішого виявлення обмеженості та свавільності “власть імущих”, їх кар’єризму та захланності. Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадок великий скарб – бурлескно-реалістичну, сатиричну повість “Конотопська відьма”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)