Повість „Інститутка” Марко Вовчок
Повість „Інститутка” Марко Вовчок почала писати 1858 р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Письменниця досягла в ній класичної довершеності сюжетно-композиційної організації, гармонії змісту й форми. „Інститутка” – найяскравіший зразок індивідуальної творчої манери Марка Вовчка як українського письменника.
У повісті зображено долю села напередодні ліквідації кріпацтва. В конкретних явищах, що відбуваються переважно в одному поміщицькому маєтку, відтворено кріпосницьку дійсність у її найтиповіших виявах.
Тврочі принципи Марка Вовчка в 60-х роках розвиваються в напрямі поглиблення писхологізації характерів. Загалом у творчій практиці письменниці відчутно виявляється активне формування в українській прозі принципу художнього психологізму. Побудова її творів у
У Творчості Марка Вовчка виявляється нова для української прози післяшевченківського періоду концепція людини, пов’язана з розвитком національної свідомості, самоусвідомлення особистості; підвищується ступінь суспільної визначеності характерів, їхньої протидії несприятливим обставинам.
У першій період творчості Марко Вовчок шукає позитивних героїв переважно серед людей селянсько-хліборобської праці, щонайбідніших кріпацьких верств; зображує вона їх з проникливою теплотою у близькій до Квітчиної світлій лірично-поетичній тональності, однак переважно без ідеалізації. Типологічно ці позитивні герої складають дві різновеликі групи, до яких входять персонажі-жертви й соціально активні особистості (їх менше). Серед перших переважають селянки з привабливими духовно-моральними рисами й трагічними долями, що глибоко хвилювали читатча й викликали протест проти винуватців цих трагедій. Ряд її героїв-селян – зразки високої моральності й незламної людяності в тяжких життєвих умовах, вольові, рішучі, цілеспрямовані характери, які перемагають у виборюванні свого нового становища.
У зображенні соціально активної особистості Марко Вовчок еволюціонує від реалістично об’єктивного змалювання, розрахованого більше на самостійні висновки читача, до романтичного представлення героїв як яскравих постатей для наслідування. Позитивні герої Марка Вовчка – здебільшого цілісні однопланові характери.
Прикметною рисою української прози Марка Вовчка є те, що особливості епохи передаються в ній переважно через фабулу й долю героя; історично-конкретних реалій суспільного життя у неї ще небагато. Це зумовлене передусім намаганням письменниці триматися в межах естетичного світосприймання простонародних оповідачів. Осягнувши мистецтво селянських оповідачів та поєднуючи народнопісенні й народнорозмовні стилістичні засоби, Марко Вовчок виробила самобутню стильову манеру, що відзначається поетичною грацією, мелодійністю і стриманою емоційністю звучання оповіді, розмаїттям мовних художніх засобів, лексики й тонким чуттям слова.
Нові завдання, що постали перед українською прозою 50-60-х років у зв’язку зі зміною історичних умов і розвитком художнього процесу, зокрема з утвердженням естетики Т. Шевченка, зумовляють поглиблення в прозі Марка Вовчка категорії народності як важливого ідейно-естетичного аспекту літератури. Народність виявляється в письменниці у вираженні визвольних прагнень, народного світорозуміння, в баченні дійсності очима трудових мас, в органічному освоєнні народнопоетичних засобів і народної манери висловлення, однак без стильової простакуватості „під народ”. Роль фольклору в художній системі Марка Вовчка важко переоцінити.
Істотним внеском Марка Вовчка в освоєння реалістичних принципів образотворення є індивідуалізація образів-персонажів. Останнє досягається розширенням художньої палітри в зображенні різних персонажів. Так, виведену в повісті „Інститутка” групу кріпаків представлено не одноманітними постатями; кожен із них – оригінальний характер, цілком певна, різко окреслена, чимось визначна постать.
Пейзажні малюнки в Марка Вовчка невеличкі, лаконічні, що пов’язане з уснопоетичною традицією; вони призначені відтінювати почуття, настрої героїв або подаються як контраст до картини тяжкого життя селян.
Портретні характеристики найчастіше даються короткими штрихами; опис зовнишньості позитивних героїв гармоніює із загальною характеристикою цих персонажів: Устина – „хорошая, вродливая”, Прокіп – „високий парубок, ставний, поглядає, всміхується”.
Називаючи Марка Вовчка „кротким пророком”, Шевченко вказав на прикметну особливість її індивідуального стилю – вміння в спокійно-стриманій манері передавати напружений драматизм подій чи внутрішніх переживань героїв. Спокійна, зовні стримана тональність при змалюванні найбільших бід, найважчих становищ і переживань створює особливу драматичну емоційну напруженість художнього викладу.
В організації мовленнєвого стилю письменниця часто орієнтується на афористичність народних формул-узагальнень, залучає прислів’я та приказки.
Серед ознак мовленнєвого стилю письменниці – непідробна натуральність, логічність і чіткий синтаксис діалогів та внутрішніх монологів героїв, вторгнення інтонації героїв в іномовленнєвий текст.
Улюблені письменницею художні засоби – порівняння – застосовуються для наочнішого показу душевного стану героїв, для яксравішої, виразнішої оцінкової характеристики персонажів. Образне, наочне уявлення про зображуване часто дається за допомогою метафор.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)