ПОВЧАЛЬНА СИЛА БАЙКИ (за творчістю Л. Глібова)
ПОВЧАЛЬНА СИЛА БАЙКИ (за творчістю Л. Глібова)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Леонід Глібов – великий український байкар.
2. Образи творів байкаря.
3. Повчальна сила байки.
Варіант 2
1. Байка як жанр літератури, її значення.
2. Своєрідність байок Леоніда Глібова.
3. Чого навчають нас байки українського байкаря.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Ми тут перед богом –
Аби душа чиста була,
Постоли – нічого!
Степан Руданський
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Михайло Петренко
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
Прощайте,
А по мені – найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
(“Жаба”)
Тут обізвалася Лисиця. –
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, –
У річці вражу Щуку утопити!
– Розумна річ! – всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули – у річку.
(“Щука”)
На світі є такі пани:
Без діла сотні всюди сують,
А за недогарок вони
Людей і лають, і мордують.
(Вони се так, бач, хазяйнують!).
Та й диво, що у них
Хазяйство піде все на сміх!
(“Мірошник”)
Я
На задніх лапках я по-вченому служу. –
“Щоб ти сказивсь!” – Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
(“Цуцик”)
Велике діло – проженуть!
Не можна в двері – я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку –
І зась усім!
(“Муха і бджола”)
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
“Увесь цей широкий світ людського життя представлено через байку, переважно комічного чи трагікомічного характеру ситуації, пригоди, події, що дають змогу показати його у різноспрямованому розвитку, примножити аспекти його образного бачення. Зокрема, розгорнуто такі фабульні схеми, як драматизм, відчуження від справжнього єства (“Мальований Стовп”, “Фіалка і Бур’ян”), глибина часових змін (” Лев-Дідуган”, “Дідок у лісі”), антагоністичне протистояння персонажів (“Вовк та Ягня”, “Гадюка і Ягня”), дискутивне зіштовхування протилежних життєвих настанов (“Ластівка й Шуліка”, “Муха і Бджола”, “Вовк і Кундель”), суперечка у мірі значущості (“Шелестуни”, “Собака й Кінь”, “Горшки”, “Камінь та Черв’як”), гостра спокуса (“Пеня”, “Скоробагатько”), запізніле каяття (“Зозуля і Горлиця”, “Лев та Миша”, “Білочка”) та ін. У значній кількості байкових творів Глібова в багатогранному емоційному супроводі розгорнуто ситуації недомислу (“Лящі”, “Ясла”, “Співаки”, “Музики”, “Півень і Перлинка”), самовпевненості обмеженого розуму (“Хазяїн та Шкапа”, “Осел і Соловей”, “Собака й Кінь”), доведення дії до абсурду (“Хазяїн і Осел”, “Вівці та Собаки”, “Купець та Миші”, “Деревце”), одержимості марнославством (“Шпак”, “Цяцькований Осел”, “Торбина”, “Синиця”, “Сила”, ” Дуб і Лозина”)”(“Історія української літератури XIX ст.”)
Сатира – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в різкому висміюванні негативного. Отже, твори викривального характеру називають сатиричними.
Гумор – це відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні. Саме цим гумор відрізняється від сатири. Наприклад, об’єктом викриття таких негативних людських рис, як лінощі, привласнення плодів чужої праці у байці Л. Глібова, є Муха. До речі, ми невипадково звернули увагу на останні три рядки в одній із цитат тексту байки ” Муха й Бджола” – вони є ніби висновком, що повчає читача.
Байка належить до ліро-епічного жанру літератури, бо в ній розповідається про вчинки персонажів (тобто є сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків, до героїв твору. Отже, в одному творі є й епічні елементи (розповідь про події) і ліричні (емоційність, віршова форма).
Отже, байка – це невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.
Зверни увагу на будову байки: вона складається з двох частин – оповіді (тут розгортаються події) та моралі (тут автор робить повчальний висновок).
З уроків зарубіжної літератури ти, мабуть, пам’ятаєш засновника жанру байки грека Езопа (VI-V ст. до н. е.). В Україні байки відомі вже із XVII-XVIII ст. Найславетнішими нашими байкарями є Григорій Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов.
ПРИКЛАД ТВОРУ
Леонід Глібов відомий українському читачеві Як автор пісенно – ліричних творів, віршів-загадок, жартів, байок. І саме як неперевершений байкар він здобув найбільше визнання, оскільки байки Л. Глібова стали втіленням уявлення нашого народу про мудрість, добро й справедливість.
У байці “Цуцик”, наприклад, в алегоричній формі письменник розглядає питання про збереження власної гідності й про лицемірство, егоїзм та прислужництво.
Одного з персонажів байки звуть Бровко, а в другого навіть імені немає, він названий просто Цуцик, ніби й не вартий імені або автор намагається подати за допомогою такої безіменності найбільше узагальнення. Бровко чесно несе свою службу: “Двір стережу і день, і ніч”, але шанування за своє вірне служіння не має і терпить знущання від хазяїна. А Цуцик живе ситим і паразитичним життям: “І м’яко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бур’янах, Сухенькі лапки, хвостик чистий…”. Та за це сите життя він: “Назадніх лапках я по-вченому служу”. Автор висловлює зневагу до такого нероби-пристосуванця, бо для чесної людини неприйнятне таке рабське існування.
Неправдивість судових чиновників викриває Л. Глібов у своїй байці “Щука”, у якій розповідається, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе, нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася – Лисиця врятувала її. Іронією сповнені такі рядки байки: “Послухали Лисичку і Щуку кинули – у річку”.
В алегоричній формі байки Л. Глібова зображують несправедливі явища людського суспільства, і багато в чому вони залишаються актуальними й тепер.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)