Доріан Грей – один з головних героїв повісті Оскара Вайльда “Пурпурові вітрила”. Жив цей непростий хлопчик у величезному будинку, похмурому усередині й величному зовні, разом із своїми батьками – гордовитими невільниками свого становища, багатства та законів того суспільства. З ранніх літ Грей був оточений пристрасною, майже релігійною любов’ю матері, яка ніколи не могла відмовити своєму синові. Йому пробачалося все: і небажання вчитися, і численні непослухи чи капризи. Завдяки такій надмірній опіці та любові матері Доріан ріс
дитиною капризною, однак щирою та рішучою дитиною. Одного разу побачивши в бібліотеці картину, на якій був намальований корабель, він раз і назавжди закохався в море. В зжився з цим потрібним словом душі й життя. Синє сяйво океану манило його, вабило. Основне місце в свідомості маленького хлопчика посів образ капітана. Ніщо більше так не цікавило Грея як це нове захоплення. Коли йому виповнилося п’ятнадцять років, він подай пішов служити юнгою на шхуну “Ансельм”, терпів там приниження від капітана, який не втрачав жодної можливості познущатися з молодого моряка-початківця. Та незважаючи на це, юнак
витримав всі труднощі та зміг добитися його поваги. Він впевнено, крок за кроком, йшов до своєї мети. З часом він перетворився з блідого та кволого хлопчака на змужнілого та міцного юнака, котрий добився здійснення своєї мрії – купив яхту і став на ній капітаном. Почувши історію про дівчину Ассоль, котра мріяла про кохання, яке донесе до неї корабель з пурпуровими вітрилами, вирішив допомогти з її здійсненням. Він зрозумів одну істину. Суть її в тому, що чудеса можна творити і своїми руками. Варто зрозуміти те, що і в сьогоднішній час є не менші чудеса. Це привітна посмішка, приємне лагідне слово. Володіти ними – значить володіти всім.
