Порівняльна характеристика “трьох жмутків” за збіркою І. Франка “Зів`яле листя”
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її – це три “жмутки” зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.
Долаючи власну душевну травму, І. Франко зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об’єктивізуватися від них. Ліричні пісні “Зів’ялого
Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом – покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись – то добре,
А як ні – кому се вадить? (“Я не надіюсь нічого”)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам’яті
За докір гіркий (“Не минай з погордою”).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі –
Її чорнії очі (“Зелений явір, зелений явір”).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію (“Я не тебе люблю, о ні”).
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
У нього втім ще є сили на самоіронію. У вірші “Чорте, демоне розлуки…” він готовий звернутися до нечистої сили, аби хоч раз поцілувати кохану. А в наступному “І він явивсь мені. Не як мара рогата…” розповідається про те, як чорт не захотів піти з ним на угоду, бо “… ваша душенька – се коршма та заїзна, – Давно в ній наш нічліг. Чи я дурний у вас добро те купувати, Що й без куповання швиденько буду мати Без клопотів усіх!”. Чорт насміхається з нього – завзятого раціоналіста, що в хвилину розпачу готовий вірити в надприродне, аби здійснити своє бажання.
Проте в останніх поезіях жмутку ми бачимо, як герой
поступово приходить до тями, повертається до самого себе, по-філософськи дивиться на життя. По-перше, він знов ясно висловлює свою раціональну позицію щодо світобудови: “Одно лиш вічне без початку й кінця, Живе і сильне, – се є матерія” (Душа безсмертна! Жить віковічно їй!), тому й свідомість людини, і її почуття – все піде у вічність колись. А по-друге, у ньому перемагає поет. І хоч скільки нестримного болю принесло йому те кохання, “Та в серці мойому поет Бунтуєсь, плаче, мов дитя, Для нього ти краса життя, Струя чуття, пісень пора – Проклін у горлі завмира” (Я хтів життю кінець зробить).
Лірика “Зів’ялого листя” глибоко психологічна, дуже щира й відверта, з самоаналізом найпотаємніших людських почуттів. Те, що автор зміг зробити настільки інтимні переживання здобутком мистецтва, розкритися перед іншими, характеризує його як дуже хоробру та зрілу людину.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)