“Полонез” Огінського (твір-оповідання на основі почутого)
Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну. Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими шинелями. Оце так південь!
У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на дрова. А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимочених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим. Авіація довго не присилала транспорту для їхнього
Наказ був коротким: знайти дрова.
На завдання вирушили вп’ятьох. Молоді і дужі, стрункі як кипариси, бійці пригиналися до землі, щоб залишитися непомітними. Треба було дійти до двоповерхового будиночка, що притулився в скелях – єдиного ще необстеженого ними об’єкта. Можливо, там залишились які-небудь дрова: вікна, двері, меблі, словом, те, що добре горить.
До будинку дістались нескоро – фашисти стріляли трасуючими – увійшли у спустілу оселю. Невимовно зраділи затишкові і знайденим дровам: посеред спорожнілої
Аж ось до роялю підійшов один із бійців, високий худорлявий хлопець, і, схилившись над інструментом, заграв “Полонез” Огінського. Звуки розливалися по порожній оселі, наповнюючи солдатські душі теплом і спогадами про мирне життя.
Того дня вони поверталися майже без дров, прихопили тільки відламану кимось кришку. У душі кожного звучала музика.
Із моря знову дув холодний вітер, пронизуючи до самого тіла благенькі солдатські шинелі. Але бійці не помічали того холоду, на серці було тепло.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)