Політичне й естетичне кредо ліричного героя новели Михайла Коцюбинського “Іntermezzo”
Політичне й естетичне кредо ліричного героя новели Михайла Коцюбинського “Іntermezzo”
Коли читаєш новелу Михайла Коцюбинського “Іntermezzo”, весь час відчуваєш незрозуміле хвилювання і тривогу. Для мене це було незвичним і дивним до того часу, поки я не зрозумів: моє серце відгукується на щиру відвертість самого автора, який через показ душевного стану ліричного героя ділиться зі мною своїми роздумами, ваганнями, поглядами. У такий спосіб, на мою думку, письменник, розкриваючи внутрішній світ свого героя, проголошує власне політичне
Автор не називає ні соціального стану ліричного героя, ні його професії. Йдеться про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його життя, його проблем і яка прагне інтермецо – короткого перепочинку: “Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушать і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям
“Чистота і спокій” – ось що зараз, на цьому етапі життєвої втоми і зневіри, найважливіше для героя. Коцюбинський зримо, виразно змальовує стан свого персонажа, неначе говорить про власні почуття, але мені не віриться, що герой біжить від людей, бо я розумію, що переді мною сильна і урівноважена людина, яка здатна любити природу, а значить, – у першу чергу людей. Просто накопичення проблем, болю від людського горя, нерозв’язаних суперечностей морально виснажили його вразливу душу, напружили його нерви і цей перепочинок був, може, єдиним правильним засобом, щоб навести лад у своїй душі, зібрати сили для подальшого гідного життя. Життя, в якому герой з об’єктивних обставин у відповідний момент мусить взяти на себе тягар відповідальності за народ, вказувати йому соціальні й політичні орієнтири.
Та спочатку необхідно відновити душу і сили. Коцюбинський стверджує, що людина – це дитя природи, тому тільки мати-природа може вилікувати свою стомлену й виснажену дитину. Це чудо відродження людини у лоні природи майстерно змальовано у “Іntermezzo”: прогулянки в поле, споглядання загадкового і чарівного пейзажу відновлюють сили митця, його душа сповнюється оптимізмом і радістю змін. Він натхненно звертається до Сонця, що не тільки поліпшує настрій героя, а й переповнює все єство, надає іншого сенсу його життю: “Сонце, бажаний гість, – і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе”.
Природа, її краса і гармонія відроджує в душі інтелігента-революціонера потребу у спілкуванні з людиною, прагнення словом і ділом допомагати їй, зарадити її горю. Рефрен “говори, говори!” підсилює неспокій в душі ліричного героя після монологу бідного селянина. Ця небайдужа душа виповнюється людським горем, вибухає гнівом, сповнюється ненавистю до гнобителів і бажанням захистити знедолених людей, стати на шлях революційної боротьби. І ось ми вже бачимо не надломленого, зневіреного і роздратованого інтелігента, що постав перед нами на початку новели, а сповненого безкомпромісної рішучості героя-борця.
Своє місце у праведній боротьбі він бачить у перших лавах, тому нам так зрозумілі життєві ідеали, його політичне й естетичне кредо, що прозвучало у заклику: “Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіти небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі”. Бути на передньо му краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості – це суспільний обов’язок інтелігента, митця. Це кредо М. Коцюбинсько го залишається актуальним і в наш час, коли відроджена Україна потребує дійових сил моїх співвітчизників.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)