Поль Верлен великий французький символіст
Поль Верлен – неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій.
У середині 60-х років XІX ст. разом з поетами Рембо і Малларме Верлен став засновником парнасців – могутньої течії французького символізму. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало. Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме – умовності в поезії.
Визначною рисою верленівської нової поетичної мови є музичність. Це не тільки бездоганна організація вірша. “Музична стихія” у Верлена – новий тип поетичного мислення і зовсім нова поетика. Верлен послаблює логічну зв’язність поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності. Завдяки цьому вірші сприймаються читачами так, як слухачами – музичні твори. Це – крок у напрямку створення нової, універсальної поетичної мови, про яку так мріяли представники модернізму і авангарду.
Творчість
Тихі ридання.
Сумно ридає
Осінь вогкая,
Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу – зболений Світом зболеним. Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів’ялий”.
“Осінню пісню” Верлена вперше переклав П. Грабовський у 1897 р. Іван Франко переклав два вірші Верлена. Франко критикував Верлена за аполітичність та песимізм. М. Зеров і С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х pp. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.