Погляд Данте на людину на прикладі “Божественної комедії”
Починаючи з XIII століття у західноєвропейських країнах у повний голос заявляє про себе нова система мислення й бачення миру. Аж до XVII століття тут царює Ренесанс, яскравою рисою якого був антропоцентризм
Людина традиційно був важливим об’єктом філософського аналізу й не единожди в історії філософії ставала центральною, сполучною ланкою в системі универсума. У період середньовіччя вважалося, що людина перебуває на верхньому рівні в ієрархії живих істот, які створив Бог, але він не є самодостатнім, а має значення тільки у своєму відношенні
Джерела Гуманістичної культури Відродження намітилися у Творчості великого італійця Данте Алигьери. У своїх філософських трактатах і “Божественної комедії” він обгрунтував положення про те, що людина є своєрідною ланкою між, тлінним і нетлінним миром.
Данте вважав, що воля людської діяльності є обов’язковою умовою не тільки посмертного воздаяния, але й моральної оцінки людини. Використовуючи дану йому понад волю, людина здатна виконати своє земне призначення. Данте був упевнений у тім, що шляхетність особистості не залежить ні від знатності, ні від багатства. Тільки активна діяльність може підняти природне, людське до рівня божественного
Жадібність і корисливість за всіх часів викликали ненависть, ворожнечу й війни. Згідно Данте, ще Аристотель в “Політику” говорив про те, що в “зіпсованому суспільстві чимала людина робиться кепським громадянином, у той час як у праведному суспільстві чесна людина й гарний громадянин – одне поняття”.
В “Божественній комедії” перед нами представлена драматична Історія загибелі (Пекло), переродження (Чистилище) і відродження (Рай) людської душі. Данте прагне провести читача через страждання й спокуту гріхів до пізнання вищої істини, допомогти йому, відринувши внутрішній розлад, пізнати щирий зміст свого буття. Поет писав: “Предмет поеми – людин, що силою своєї волі по заслугах одержує справедливу відплату або розплату”.
Одиссея Данте починається ввечері в Жагучу п’ятницю й завершується в Жагучу суботу. Ціла доба проводять Данте і його вірний супутник Вергілій у царстві вічних мучень і страждань. Як відомо, Вергілій – знаменитий поет, автор “Энеиди”. У середні століття він користувався легендарною славою мудреця, чарівника й передвісника християнства. В “Божественній комедії” Вергілій – провідник поета через Пекло й Чистилище до Раю, воно – символ розуму, що направляє людей до земного щастя. Час дії обраний не випадково. Відповідно до християнської традиції саме наприкінці Жагучого тижня закінчилося життя Ісуса Христа, що, умираючи на хресті, став Искупителем гріхів усього людства. Між своєю смертю й воскресінням Христос зійшов у пекло й вивів відтіля старозавітних святих у рай, що відкрився для людей тільки зі спокутою їхнього первородного гріха. Земна людина з його почуттями, радостями й стражданнями опинився у світі вічності. Це людина великої й гордої душі, наділена живим і різноманітним миром почуттів і відносин – любов’ю, ненавистю, страхом, жалем, заколотними передчуттями, радостями й скорбями й насамперед безустанними, допитливими пошуками істини
У книзі “Пекло” автор і ліричний герой співпереживають людям, що страждають через свої невгамовні страсті. Грішники не тільки терплять страшні борошна, вони не мають надії на які-небудь зміни. Уже померлою тілесною смертю, вони хотіли б умерти й душею, щоб припинилися їхні борошна. В Аду грішники розміщені відповідно до своїх гріхів:
У неправді, шкідливої для інших, Ціль усякої злості, небу неугодної Обман і сила – от орудья злих
У преддверье перебувають ті, хто в житті не знав ні добра, ні зла, був байдужим і нікчемним. У першому колі – душі непохрещених дитин і тих, хто вмер до християнства. У другому колі страждають погублені спрагою насолод. Далі копошаться в бруді ненажери: “на них такий бруд від життя бридкої”. Страшна ворожнеча панує в колі четвертому, де страждають скнари. У палаючій землі, у трунах мучаються всі ті, хто вірив, “що душі із плоттю гинуть без вороття”. Кривава ріка поглинає вбивць, а в самім нижнім колі Ада серед вічного холоду перебувають зрадники
Всі епізоди поеми вражають своїм високим гуманізмом, жагучим співчуттям до людського страждання. Особливе місце серед інших займає епізод про Паоло й Франческе. Гвидо де Полента для того, щоб припинити криваву ворожнечу, видає свою дочку Франческу заміж за сина свого ворога, Джанчото Малатесту. Джанчото некрасивий і до того ж кульгавий, тому на церемонії одруження його заміняє молодший брат Паоло. Зненацька Паоло й Франческа полюбили один одного. Довідавшись про зрадництво, Джанчото вбиває закоханих
Поет, не усвідомлюючи згубності любові, що привела до загибелі й зрадництва, тим часом не зважується розлучити коханців. Він засуджує своїх героїв, позбавляючи їхніх надій на виправдання: “любов спалює ніжні серця” і може бути сильніше, ніж людський розум. Боротьба добра й зла, світла й мороку триває й у Чистилище. Тут людина повинен очиститися від своїх гріхів і стати гідним пізнання істини. Рай є місцем, де сили світла остаточно перемагають сили тьми. Тут душі вільні, вони вільно літають, насолоджуючись спостереженням пишноти й грандіозності Творця. Тут автор у певній мері втрачає свою самостійність. Повчають тут його праведники, відкриваючи йому істини, які не здатний усвідомити розум людини. Тут апостоли Петро, Яків і Іоанн перевіряють, чи правильно він засвоїв всі богословські істини – віру, надію й любов
Як бачимо, в “Божественній комедії” втілився новий Гуманістичний ідеал. Цим ідеалом для всього людства стає сам поет, що пізнав те, що іншим раніше не було дано. Людина жагучий, чия душу були повні жалю до людства, надій на зміну життя до кращого, вона увесь час шукала свій шлях у світі кривавої ворожнечі. Він помилявся, разочаровивался, але знову й знову намагався пізнати істину й донести її людям. Він завжди зберігає вірність двом своїм музам: Беатриче й Італії
Необхідно розуміти, що саме до нас, вдячним нащадкам, звертається поет в “Божественній комедії”, добутку грандіозному й безсмертному:
Про Вишний Світло, над мислию земною Настільки вознесенний, пам’яті моєї Поверни хоч малість баченого мною И даруй мені таку міць мовлень, Щоб хоч іскру слави заповідної Я зберіг для майбутніх людей!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)