Історизм – поняття, яке склалося в літературі XІX ст. для позначення нового підходу до зображення минулого, коли письменник хоче зрозуміти і показати своєрідність більш або менш віддаленої епохи, чинники і наслідки тих подій, що відтворюються в творі, їхній вплив на особливості характерів або вчинків людей. Інакше кажучи, письменник намагається підійти до предмету свого зображення історично. Цей новий підхід приводить до створення нових жанрів: історичних романів, драм, поем. Історичний жанр виник у літературі на межі ХІІІ-ХІХ століть і
був пов’язаний насамперед із естетикою романтизму. Найважливішою ознакою історизму в романтизмі вважалось відтворення місцевого колориту, своєрідності національних характерів і т. ін. Високе художнє втілення принципів романтичного історизму бачимо в творчості В. Скотта, знаменитого “шотландського чаклуна”, В. Гюго та ін. Історизм виявляється в тому, наскільки вірно художник розуміє суть зображених ним соціально-історичних подій, в якій мірі він художньо відтворює закономірності суспільного розвитку.
Художній образ – це картина людського життя, індивідуалізована й водночас узагальнена,
яка створена за допомогою вимислу і має естетичне значення. У конкретному художньому творі людина показана в різних обставинах свого життя, в контакті з іншими людьми, тому при вивченні літературного твору не завжди легко прямолінійно відокремити один образ-персонаж від іншого, перед нами виникають різні грані того чи іншого характеру. Засоби творення художнього образу надзвичайно багатоманітні. Простіше говорити про нього в драматургії, де він, як правило, пов’язаний з реальним персонажем, який на сцені виводиться безпосередньо актором. У прозі він дається складніше, у взаємодії з авторською мовою. Ліричні твори відтворюють лише окремі переживання, окремі прояви образів, які в сукупності дозволяють говорити про ліричного героя. Поняття художнього образу в літературі не обов’язково пов’язано із зображенням людини (в такому випадку синонімами до терміну “образ” є поняття “герой”, “персонаж”, “дійова особа”); можна говорити також про образ предмету, прироод-нього чи соціального явища тощо (наприклад, образ собору у романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”; образ заметілі в однойменній повісті О. Пушкіна; образ Правди в “Пісні про Правду” Р.-М. Рільке).
АнтитезА (грецьк. – суперечність, протиріччя) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у протиставленні певних понять, явищ тощо. На основі антитези побудовано чимало творів світової літератури, де вона виступає у ролі художнього засобу і принципу організації образної системи та композиції твору.
