Біблія й українська поезія 1920-х років

В усі часи людство відчувало потребу повернення до своїх коренів: національних, культурних, релігійних. І дуже часто це повернення відбувалося в найгірші часи, в часи найглибшого морального падіння суспільства. Так було і з українським відродженням 20-х років: найвищий підйом національної самосвідомості співпав із страшним поруйнуванням життєвої, духовної основи української людини.

Тож не дивно, що саме в цей час позірного атеїзму й знищення християнської культури українські “пролетарські” митці звертаються до перлини світової

культури – Святого Письма, Біблії.

Ідеальною ілюстрацією ставлення українських інтелектуалів цього періоду до Святого Письма є рядки М. Зерова:

Навколо нас – кати і кустодії,

Синедріон, і кесар, і претор.

Це долі нашої смутний узор,

Це нам пересторогу півень піє,

Для нас на дворищі багаття тліє

І слуг гуде архієрейських хор.

І темний ряд євангельських історій

Звучить, як низка тонких алегорій

Про наші підлі і скупі часи.

Лейтмотивом тут проходить наголос на неминущій актуальності євангельської оповіді, яка сприймається людиною XX століття як пересторога, пророцтво, паралель.

Читач залучається до мимовільно особистого пережиття всіх колізій біблійних персонажів. Помітна незмінність протягом двох тисячоліть історичного тла та людської природи: “підлість і скупість” все ще складають людське єство.

Звідси притаманні мислячій особистості печаль, приречність на спокусу зрадою (причому “кабінетний учений” Зеров ототожнює себе не з Христом, а з апостолом Петром), натяки на зневагу до тиранів (“кати”, “дворище”, “слуг гуде… хор”). У такий спосіб головний наголос робиться на невичерпному культурному потенціалі євангельських історій, а їхня загадковість (“темний ряд”) і алегоричність дають право на суб’єктивне сприйняття.

Українські символісти “приземлюють” біблійні реалії (поезія “Христос отаву косив” Якова Савченка) і переносять священну символіку на земні події. Ось поезія Олекси Слісаренка “Пам’яті Гната Михайличенка”:

Вірили ми, що над чорними голготами

Зустріне нас привітний Ісус,

І потечуть величними строфами

Шляхи на Емаус…

Але очі елі пилися далями,

Кривавіли глибокі рани…

Посміялися над нашими ордалями Ворожі корани.

Релігійне, святе тут уособлює найкращі людські мрії. Соціальні надії виступають об’єктом релігійної віри. Уособлення чекань української інтелігенції початку століття – це відродження країни через національну революцію. Прихід нового соціального устрою порівнюється з настанням Царства Божого.

За Біблією, Емаус – містечко на відстані приблизно дванадцяти кілометрів від Єрусалима, на шляху до якого воскреслий і ще не впізнаний Ісус приєднався до пригнічених фактом Свого розп’яття учнів. Це місто символізує підкріплення під час найгіршого розчарування; шлях на Емаус – шлях надії й воскресіння до нового життя, шлях національного відродження. Сутність містерії революції передана як зустріч із Богом.

На жаль, чуда не відбулося. Українська “голгофа” зазнала поразки і не привела до “воскресіння”. Заплачена ціна не окупиться. На вартість “ставки” вказують слова “ордаль” і “корани”. Англійське слово “ордаль” означає “Божий суд” – середньовічний метод вирішення найсерйозніших позовів, що вимагав для показання злочинця провести пробу вогнем чи водою, або тягти жереб, іншими словами – справа життя й смерті.

“Ворожий” Коран, священний текст мусульман, є вказівкою на хрестові походи – здобуття святого Граалю чи Гроба Господнього. Це також означає ситуацію “пан або пропав”, у якій задіяні надприродні сили. Таким чином, поразка національної революції в Україні описана в релігійних термінах, бо для пролетарської інтелігенції патріотичні чекання замінили собою релігійні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Біблія й українська поезія 1920-х років

Categories: Твори на вільні теми

Links