Поетичність образу Ярославни
З ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Поетичність образу Ярославни
Серед персонажів “Слова” найбільш поетичним є, безумовно, образ Ярославин Він – узагальнений, хоча у нього є реальний прототип. Як відомо, література Давньої Русі не знала відверто вигаданого героя. Прототип героїні поеми – Ярославна (Єфросинія Ярославівна) – дружина Ігоря Святославича (1151-1202 pp.), князя новгород-сіверського, згодом чернігівського, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла.
Серед складових цього образу – образи матері-Вітчизни, ліричний образ жінки,
Образ Ярославни, дружини князя Ігоря, приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. Вона зображується автором “Слова…” не як княгиня, а як звичайна руська жінка, яка гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою Батьківщину. Дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, Ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил руської природи (вітру-вітровію, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті допомогли Ігорю. Княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому “кривавії рани на дужому його тілі”.
Ярославна – закохана жінка, носій найшановнішої риси усіх народів – вірності, відданості і віри. Образ жінки додає позитиву образу князя Ігоря, якому автор дорікає за егоїзм та легковажність. Дійсно, не можна так сильно і віддано кохати погану людину. Кажуть, що жінка бачить серцем. Ярославна змогла пробудити у молодому та запальному князі ті риси, які допомогли йому усвідомити свою помилку і виправити її. А те, що він вижив у полоні і зміг повернутися додому, теж прояв магічної сили любові Ярославни.
Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто використовують митці в своїй творчості. Недарма саме “Плач Ярославни” надихнув Маркіяна Шашкевича на переклад, а Миколу Лисенка на музичну композицію “Плач Ярославни”. Переспіви “Плачу Ярославни” зробили Тарас Шевченко у XIX столітті і Павло Тичина у XX. Незабутній образ Половчихи з новели “Шаланда в морі” (роман “Вершники” Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її коханого, який потрапив в морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як “маяк невгасимої сили” і просить всі вітри і море зглянутись на її горе. І природа теж їй допомагає.
Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, здоров’я, аби їхнім чоловікам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину-Ярославну.
Цей образ став символом вірності та кохання. Недарма до нього зверталися і звертаються у своїй творчості багато митців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)