Поетичні картини народного побуту і звичаїв у повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Поетичні картини народного побуту і звичаїв у повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Протягом 1910-1913 рр. Михайло Коцюбинський побував в “українських Афінах” – так жартома називав село Криворівню на Гуцульщині. Письменник захоплювався цим краєм: “Я з головою поринув у Гуцульщину… Який оригінальний край. Який незвичайний казковий народ!” Зачарувала його не лише дивна природа, але й люди – талановиті, горді, мужні й вродливі.
Де тільки не побував письменник, уявою своєю переносячи і нас в зелені полонини,
Але показуючи побут гуцулів, оспівуючи казкову природу Карпат, Коцюбинський цікавиться всім: і родовою помстою, “яка захована серед гуцулів”, і інструкцією годованців, що дає старим якийсь час пожити
А на полонині, високо в горах живуть нявки, у скелях ховається щезник. Гарної днини виходять з води на берег русалки, щоб співати пісень про потоплеників, і сушать своє бліде тіло на камені.
Разом з героєм повісті Іванком читач побуває серед вівчарів і дізнається про їх побут, звичаї, послухає гуцульські коломийки. “Ось високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жреця, ноги стоять щедро і широко… Він серцем чує хід полонинський, далеке дихання отари, подих весни, зітхання землі”. Все в житті гуцулів возвеличене і оспіване письменником, вимальова не в деталях.