Поетичні ідеали П. Грабовського
Кажуть, скільки людей, стільки й думок, стільки точок зору. Кожна людина формує протягом життя свої ідеали, якими живе, до яких прагне.
Що таке ідеал у розумінні різних людей? Деякі думають, що ідеал – це та мета, яку людина ставить собі один раз у житті і потім намагається її досягти. Саме такою людиною й був поет Павло Грабовський, уже хоча б тому, що поети та письменники – найбільші й найфанатичніші ідеалісти. Ідеал, чудовий образ, потрібен їм як повітря, бо інакше неможливо творити, неможливо жити майбутнім.
Провівши більшу частину
Мріє про краще майбутнє України, створюючи образ борця за її свободу. Єдиний і непорушний ідеал людини-борця, людини-мученика пронизує всі його вірші:
Боровся я за щастя для людини,
За світло в чорній млі.
Поет служить усе життя тільки одній ідеї, сприймаючи світ через призму боротьби та праці заради кращого майбутнього. Із замилуванням і болем згадує він свою кохану, яка загинула на каторзі:
Любить врага, всестраднице свята,
Ти людям грішним завішала,
Конаючи
Так писав Грабовський Надії Сигиді, полум’яній революціонерці, яку називав “щирою”, “простою”, насправді ідеальною, якою “тільки що не марить”. І саме тут виявляється суперечність у світогляді поета. Один ідеал наче приноситься в жертву іншому; жінка і революція покладені на ваги.
Але чи потрібна така жертва? Чи варті майбутня краса і гармонія хоч однієї хвилини страждання навіть найнепомітнішої людини? П. Грабовський допускає таку жертву, хоча йому і не під силу боротьба й катування, він уважає їх несправедливими:
Війна та кров… О, чоловіцтво хиже,
Не гідне навіть імені людей!
Бачачи страждання свого народу і не знаходячи іншого шляху для його визволення, крім жорстокої боротьби, усі свої поетичні твори П. Грабовський присвячує тільки цій ідеї.