Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії “Гімн”
І. Франко – активний громадський і літературний діяч. Був організатором багатьох суспільних і літературних угруповань. Активність і боротьба була основними принципами його життя, що відбилося і в творчості.
Поезія “Гімн” є прологом до першої частини збірки “З вершин і низин”. У поезіях цієї збірки І. Франко намагався показати, що час, коли прості люди терпляче корилися, минув. Поет ніби бачить, як”de profundіs” (тобто з глибин, низин) піднімається дух вічного революціонера. Цей дух боротьби за права людей, за свободу завжди був
Картина суспільного відродження, появи прогресивної думки передана автором в образі ходи вічного революціонера:
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє…
Шлях вічного революціонера не такий вже легкий. На перешкоді йому стають церква (“попівськії тортури”) і цар з усім, що забезпечує його панування і спокій: тюрма, військо, зброя, шпигуни, але автор упевнений у тому, що ніщо не може зупинити вічного революціонера,
Твір закінчується риторичним запитанням:
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила..
Відповідь на нього напрошується сама: немає такої сили, бо поступ людей до щастя, волі, кращого життя закладено в самій людській природі, зовнішні обставини можуть загальмувати його, але не зупинять ніколи.