Поетична спадщина Г. С. Сковороди
Літературна спадщина Григорія Савича Сковороди порівняно невелика. Вона представлена збіркою ” Сад божественних пісень”, куди увійшли ЗО пісень, створених упродовж 1753-1785 років, кількох віршованих творів, перекладів та переспівів, переважно римських поетів, та збірки “Басни Харьковскіе”. Найбільшу цінність становлять пісні та байки, написані прозою.
Світ інтимних думок та почуттів Сковороди найбільш безпосередньо представлений у збірці “Сад божественних пісень, прозябший из аерн священного писания”. Ліричні вірші цієї
Одним з найпопулярніших творів Г. С. Сковороди є вірщ-пісня
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова…
Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршивъ все лжет.
Тот строит дои свой на новий манер.
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Тъ формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак…
Неважко переконатись, що цей вірш – соціальна сатира на різних представників панства: чиновників, купців, кар’єристів, яких породив кріпосницький лад.
Твір починається спокійними авторськими роздумами про людей різної вдачі й уподобань. Поета непокоїть несправедливість світу і потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його тривоги:
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.
Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника, несправедливе судочинство, схоластичні науки, козацьку старшину, що збільшує свої земельні володіння, грабуючи селян. Автор викриває увесь суспільний лад як безчесний і нерозумний. Кожний образ твору несе в собі велике смислове навантаження. На перший план виступають два протилежних погляди на світ і сенс життя.
Кожна строфа пісні складається з шести рядків. У перших чотирьох подаються сатиричні узагальнення “нравів” тогочасного суспільства, а останні два рядки звучать як антитеза до цих “нравів”, що підносить ідеал чесної людини:
А мне одна только в свете дума:
Как бы умерти мне не без ума.
На противагу моралі панівного класу герой твору думає не про збагачення, а про те, щоб жити мудро, чесно і померти “з ясним розумом”.
Мова пісні жива і виразна. Твір починається словами, схожими з народним прислів’ям “що не город, то норов”, містить фразеологізми “трещитголова”, “всякому городу”, “всежереш” таін.
Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей і осуджував панство:
Вас Бог одарил грунтами, во вдруг может то пропасть,
А мой жребій з голяками, но Бог мудрости дал часть!
Підсумовуючи, можна сказати, що пісня “Всякому городу нрав и права” є вершиною поезії Г. С. Сковороди.
В інших творах видатний мислитель багато уваги приділяє етико-педагогічним і моральним проблемам, одна з яких – ставлення людини до природи. У піснях, тематично поєднаних між собою і близьких до народної поезії (“Ах, поля, поля зелены”, “Ой ты, птичка жолтобоко”), автор пропагує ідеї гуманізму, любові до простої людини, наголошує на необхідності виховувати в людях правдолюбство, чесність, працьовитість.
Сковорода тонко відчував природу, ніколи не втомлювався “вбирати в себе” її красу. Його пейзажна лірика пройнята світлою радістю. Яскравість образів, ритмомелодика і поетична символіка пейзажних творів органічно поєднані з народною поезією. Так, у вірші “Ах, поля, поля зелены” поет намалював картини літа. Спів жайворонка над полями і соловейка в садах, мелодія сопілки викликають у ліричного героя бажання прожити все життя “з хлеба куском.., на месте таком”. А вірш “Ой ты, птичка жолтобоко” ще за життя поета став народною піснею, Сковорода милується красою рідного краю:
Стоит явор над горою,
Все кивает головою.
Буйны ветры повевают,
Руки явору ламают.
А вербочки шумят низко,
Волокут мене до сна.
Тут течет поточок близко,
Видно воду аж до дна.
Для зображення рідного пейзажу Сковорода використав початок народної пісні “Стоїть явір над водою”, але творчо переробив його, підкорив своєму задуму і створив оригінальну картину. Разом із тим поет уводить у твір моральний аспект, засуджуючи тих, “кто високо вгору дмется”, використовуючи своє становище заради вигоди, почестей і багатства. Людина, на думку Сковороди, може відчути себе щасливою лише серед природи, а не серед міської знаті, бо справжнє задоволення лише у душевному спокої і почутті свободи.
Свободі Г. С. Сковорода присвячує вірш “De libertate” (“Про свободу”), у якому вболіває за долю покріпаченого народу. Поет оспівує волю як найбільше благо людини. Навіть золото нічого не варто: у порівнянні з волею воно – болото. Поет найбільше боїться позбутися волі:
Что то за воляость? Добро в ней какое?
Ины говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато.
Против волиости еще оно блато.
О, когда б же мне в дурне не пошитись,
Дабы водности не могл как лишитись.
Буди славен вовек, о муже избранне,
Волиосты отче, герою Богдане!
У цьому творі Г. С. Сковорода прославляє Визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, якого вважає “батьком волі”.
Велике виховне значення має вірш Г. С. Сковороди “Кто сердцем чист и душею”. Твір відбиває найсуттєвішу ознаку творчості мислителя: віру в оновлення людського суспільства за допомогою морального вдосконалення людини, виховання в ній найкращих, розумних якостей. Поет мріяв про новий світ, у якому не буде війн, ворожнечі:
Сей свят град бомб ве боится,
Ни клеветничінх стрел,
И хитрых мин не страшится,
Всегда цел и не горел.
Сковорода засуджує загарбницькі війни й уславлює мирне життя людей:
Кто сердцем чист и душею,
Не нужна тому броня.
Не нужен и шлем на шею,
Не нужна ему война.
Г. С. Сковорода вбачає добро і справедливість у людині з чистими помислами:
Непорочность – то его броня
И невинность – алмазна стена.
А побудувати світ добра і справедливості можна лише за умови, що кожна людина шляхом самовдосконалення розвине в собі гуманістичні якості:
Сам ты град, з души вон выгнав яд,
Святому духу храм и град.
У ліричній збірці “Сад божественних пісень” Г. С. Сковорода продовжив розвивати свої гуманістичні ідеї і створив перші зразки української пейзажної лірики.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)