Поетична майстерність Максима Рильського

В умовах терору Максим Рильський зумів написати десять книжок ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, зокрема й досі неперевершений переклад творів Адама Міцкевича.

Уже перша поетична збірка п’ятнадцятирічного Рильського вишукано демонструє уміння вільно володіти словом. Саме вона виявила найхарактернішу рису письменника – писати лаконічно і водночас глибокозмістовно. Максим Тадейович – великий майстер сонета, форма якого вимагала саме лаконічності, стислості думки і слова

3 молодих літ поета

захоплювала творчість великих поетів минулого. Потрібно бути мужнім, щоб у той час писати ніжну лірику та суворі сонети й октави.

Максим Рильський був талановитим імпровізатором і чудово грав на роялі, навчившись у великого українського композитора Миколи Лисенка. Напевно, звідси особлива ніжність, чистота, мелодійність його поезії.

Багатство мотивів – перше, що характерне для поезії Максима Рильського. Традиційні мотиви української поезії Рильський доповнює почерпнутими з античної та західноєвропейської, а в нові часи – із сучасності. Ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя

поет проніс через усю творчість. Навіть змінюючи під впливом обставин своє творче кредо, коли, за його словами, “сучасність заговорила”, він насамперед вслухався в порухи людської душі, в глибини людських переживань. Для його віршів характерна зосереджена думка, енергія, закута в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Рильський на догоду часові був вірним поетичній класичній традиції.

“Нове життя нового прагне слова”, – змушений написати Максим Тадейович. Проте серед багатьох офіціозних поезій 30-50-х років часто з’являються справжні шедеври, які навічно залишають поета серед видатних митців сучасності.

Музикальність поезії Максима Рильського – від української народної пісні. Завдяки Рильському і неокласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша.

Особливою майстерністю вирізняються сонети М. Рильського. Як сказав дослідник його Творчості Юрій Лавріненко, “може, саме тому Рильський вибрав сонет і дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням з провінціалізму, за “великою землею” культури”.

У Ся творчість видатного поета пройнята прагненням до “великої землі” культури, до краси слова, до народної мудрості Максим Рильський – душа і совість свого народу – був не просто поетом, а мислителем, філософом, працелюбом, який зі свого Голосієва в Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам: “Як парость виноградної лози, плекайте мову”.