Поети “Празької школи”
Поети “Празької школи”
Поети “Празької школи ” – це наші співвітчизники, які або були безпосередніми учасниками боротьби за УНР, або дітьми її діячів. Ці поети несли з собою ідею української державності, тому їх творчість перегукується з творчістю представників стрілецької поезії в Галичині (стрілецька поезія була спрямована на масове сприйняття і творила своєрідну стрілецьку пісенну творчість).
Поети-емігранти друкували свої твори в галицькій періодиці, видаючи свої збірки у Львові. Тому дослідники вважають українською
Творчість представників “Празької школи” була не тільки літературним явищем, а й чинником пробудження національної свідомості, боротьби за становлення держави. Література роз’єднаної України розвивалася у різних суспільних обставинах, проте духовна єдність нації не порушувалася. Так, в емігрантській літературі наявні риси романтичного світовідчуття
Усіх представників “Празької школи” можна вважати неоромантиками. Але, на відміну від радянських митців, їх поезії не властивий оптимістичний пафос, вона сповнена трагізму та надії. Яскравим представником неоромантизму у світовідчутті (хоч і з рисами неокласицизму в поетиці) був Євген Маланюк.
Теорія літератури
Неоромантизм – течія в мистецтві (перш за все, в літературі), яка з’явилась на межі ХІХ-ХХ століть як реакція на реалістичні та натуралістичні тенденції другої половини XIX століття. Може розглядатись як рання фаза або один із напрямків модернізму. На формування неоромантизму мала вплив філософія Ніцше і Шопенгауера, тому в центрі неоромантичного твору найчастіше стоїть особистість, наділена надзвичайною силою.
Яскравими представниками неоромантизму є Генрік Ібсен, Кнут Гамсун, Редьярд Кіплінг, Ейно Лейно, ранній Максим Горький, Микола Гумільов. ?