Поема “Паломництво Чайльд Гарольда”
Стосунки з лондонським бомондом у молодого лорда не склалися відразу. У вірші “Рядки, адресовані преподобному Бічеру у відповідь на його пораду частіше бувати у світі” (1806) поет проводить різку межу між собою і “світським натовпом”. І знову звучить мотив жадання слави, тим паче, що своїми етичними орієнтирами юний Байрон обирає ліберальних політиків Чарльза Фокса і лорда Четама. Таким чином, ми розуміємо ті цілі і задачі, які Байрон ставив перед собою. Він вважав себе істотою вищою, представником знатного роду, який зобов’язаний
Збірка “Години дозвілля” призвели також до конфлікту Байрона з літературною елітою. Р. Сауті, представник “озерної” школи, дав різко негативну рецензію на збірку. У відповідь Байрон вибухнув нищівною віршованою сатирою “Англійські барди і шотландські оглядачі” (1809), в якій дісталося і “лейкістам”, і добродушному В. Скотту. Особливо засудив молодий поет споглядальну позицію У. Вордсворта і його послідовників. Втечу від реальності Байрон
Гучну славу принесла поету поема “Паломництво Чайльд Гарольда” (1812-1818), написана під враженнями від подорожі по екзотичних країнах. Побувавши в Португалії, Іспанії, Греції, Албанії і навіть Туреччині, Байрон перейнявся екзотикою Сходу з його диким, злочинним характером. Але протагоніст “Паломництва” не такий. Це хворий на сплін англієць, розчарований в людстві і, в першу чергу, – у своїх співвітчизниках, як найбільш розвинених, і, отже, – найбільш розбещених представниках цивілізації.
Байрон завжди був небайдужий до Греції, його приваблювала її історія, пейзажі і її народ. Але на початку XІX століття стан Греції був плачевним. Ще у XV ст., після взяття турками Константинополя, грецький народ втратив державність і перебував під іноземною навалою.
Байрон звертається до знесиленої країни із словами співчуття. І дуже контрастно виглядає на фоні скорботної Другої пісні картина злодійського вивозу британською аристократією давньогрецьких витворів мистецтва, які назавжди осіли в Британському музеї и в приватних колекціях. Дійсно, британці, що служили з гуманітарних місіях у Греції, скориставшись байдужістю турецьких урядовців до античних святинь, примудрилися незаконно вивезти це безцінне національне багатство. Лорд Елджін не посоромився навіть виламати за допомогою найманих робітників майже всі статуї Парфенону, що залишилися в нішах. “Нехай Англія, соромлячись, опустить очі!” – гнівно говорить поет, обрушуючи на лондонський бомонд всю силу свого пристрасного темпераменту.
“Паломництво Чайльд Гарольда” відкрило нову сторінку в історії жанрів. Ще з часів Аристотеля епос, драма і лірика були виокремлені як різні жанри віддзеркалення світу: епік оповідав, лірик – співав, а драматург – представляв. Та поетичний темперамент Байрон, який Е. Бурджесс назвав “нетерплячістю до вимог поетичної майстерності”, обернулося новаторством. Поема була задумана як епічна. Вона мала була оповідати про мандри розчарованого англійця різними країнами. Але раптово поет відсунув набридлого йому героя убік і заговорив з читачем прямою мовою. Так народився прийом ліричного відступу і ліроепічний жанр, у якому розповідь про зовнішні події синтезується з безпосередніми авторськими оцінками і асоціативними ходами, що розкривають суб’єктивні переживання. Пізніше Байрон створить дві ліродраматичні поеми (“Манфред” і “Каїн”), в яких остаточно зламає традиційний розподіл жанрів.
Основним мотивом “Паломництва” взагалі можна вважати бунт проти європейської цивілізації, на думку Байрона, повністю прогнилої. Видання перших пісень (1812) зробило Байрона знаменитим. Він став кумиром для радикально налаштованої молоді, а його ексцентричність і зв’язок із екзотикою Сходу зробили лорда однією з визначних особистостей Лондона. Посівши місце в парламенті, Байрон вступив у сутичку з промисловими колами. На початку ХІХ ст. в Англії почався рух луддитів. Він отримав свою і. азву на честь легендарного Неда Лудда, який нібито першим зруйнував ткацьку машину в нерозсудливому гніві. Індустріальна революція принесла з собою механізацію в промисловості. І там, де раніше виконували роботу десять працівників, тепер достатньо було одного. В результаті почалися масові звільнення, і дорогами Англії побрели тисячі жебраків.
Рух луддитів намагався зупинити процес машинізації. Це був стихійний протест. Люди вірили, що машини є породженням Диявола. Вони дозволяють заробляти величезні гроші одним і викреслюють з життя інших. Луддити таємно підпалювали фабрики і будинки промисловців, ламали верстати і парові машини. До 1812 року рух досяг таких масштабів, що загрожував перерости в партизанську війну. Уряд вирішив вжити найжорсткіших заходів, і на розгляд парламенту був відправлений білль (законопроект) про введення смертної кари для нищівників машин. Більшість істеблішменту була на боці уряду, вважаючи протест народу безрозсудним, що підриває авторитет Британії в міжнародному економічному співтоваристві. Байрон виявився єдиним представником вищої знаті, який виступив проти білля про смертні вироки.
Але законопроект було прийнято, і уздовж доріг зарясніли шибениці з тілами повішених. Байрон спалахнув злобноіронічною “Одою до авторів білля проти машиноборців” (1812). “Дитину скоріше зробить, ніж машину. // Панчохи – цінніші, ніж весь рід людський”, – заявив він.
“Ода” була надрукована і здобула Байрону репутацію радикала. Його конфлікт із консервативним бомондом поглибився ще і чер§з скандальний зв’язок із ексцентричною леді Лем, яка написала після смерті поета нищівний пасквіль про нього, в результаті чого він отримав репутацію “демона”. Статус “демона” за поетом закріпився особливо після розлучення з дружиною Анабеллою Мілбенк, яке відбулося через далеко не платонічну любов поета до своєї зведеної сестри Августи Лі. В них навіть народилась дочка Медора. Почуття, розцінене як збочення, стало вічним тавром для Байрона в Англії.
Августа Лі – єдина жінка, вірші до якої не несутьв собі нічого іронічного. Не дивлячись на розлуку і подальше покаяння Августи, вона назавжди залишилася для поета найближчим і вірним другом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)