Поема Лесі Українки “Давня казка”: порівняльна характеристика образів поета і лицаря Бертольда
Леся Українка – мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов’язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала
Так пісня поета із “Давньої казки” стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників. Ось одного разу чує Граф лихі; тривожні вісті: Донесла йому сторожа, Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходять І піснями люд морочать, Все про рівність і про волю У піснях своїх торочать Вже й по тюрмах їх саджають, Та ніщо не помагає, їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає. Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв’язку з народом:: А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний
Що се, що? – кричить Бертольдо – Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани Та скоріш, скоріш біжіте! Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:
Золотих не хочу лаврів, – З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі, А заплутались навіки В золотій тонкі сіті
Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)