“Подорожі Гулливера” як сатиричний і філософський добуток
Особливий характер творчості С., його похмурі памфлети, роман “Подорож Гулливера”, вся його страшна, що часом доводить до жаху сатира – свідчення аж ніяк не тільки своєрідності його особистості і його таланта, але й властивим многим його сучасникам настроїв, свідчення розчарувань кращих і честнейших людей Англії в результаті бурж революції 17в, розчарування, що приводило іноді до розпачу й невір’я в який-небудь соціальний прогрес взагалі. Свифт по перевазі письменник політичний. Тільки недуги суспільства у всій їхній сукупності
“Подорожі Гулливера”: Герой зробив 4 путеше-я в незвичайні країни. Оповідання про їх ведеться у формі ділового й скупого звіту мандрівника. “Англія з надлишком постачена книгами подорожей”, – гарчить Гулливер, незадоволений тим, що автори таких книг, розповідаючи про всякі небилиці, прагнуть тільки розважити читачів, “тим часом головна мета мандрівника – просвіщати людей і робити їх кращими,
Сучасник Свифта Дефо показав романтикові первооткритий, поезію освоєння європейцями нових земель. Свифт розкрив прозу цього освоєння, жорстоку реальність речей. Свифт звертався до всіх людей миру, і головним чином до так званим цивилизац народів, із самими жорстокими обвинуваченнями. Нещадний у своїх нападках. Його називали мізантропом, людиноненависником, його сатирові – злісної. Він показав себе рішучим противникрм завойовницьких війн, виступаючи від імені республіки гуманістів. Король велетнів, а за ним коштує сам Свифт, жахнувся, коли Гулливер розповів йому про новітні винаходи військової техніки
Невибагливий, покладливий, терплячий Гулливер, як і належало бути англійцеві, вихованому в дусі підлесливості перед сильними миру цього( іронія Свифта), все-таки знайшов у собі сили й сміливість відмовитися служити справі поневолення й гноблення народу. Весь текст свідчить про те, що він взагалі був проти всяких королів. Коштує тільки йому торкнутися цієї Теми, як весь його сарказм назовні. Він знущається з людей, над їхнім низькопоклонством перед монархами, над їхньою пристрастю зводити своїх королів у сферу космічних гіпербол. Крихітного короля ліліпутів подані величаю могутнім імператором, відрадою й жахом всесвіту. Гулливер, вихований у дусі підлесливості перед королями, зберігає цей страх і в країні ліліпутів. Народ, подібно Гулливеру, при всіх гігантських своїх розмірах і силі, із трепетом простираються перед ним, добровільно віддаючись у рабство. Усвідомлюючи це, Гулливер проте дозволив прикувати себе ланцюгами до стіни. Іронія автора ясна
Презирство Свифта до королів виражається всім ладом його оповідання, всіма жартами й глузуваннями (спосіб гасіння пожежі в королівському палаці – “простим сечовипусканням” Гулливера й т. д.)
В іншій країні, де довелося побувати Гулливеру, він по місцевому звичаї звернувся до короля із проханням “призначити день і годину, коли він милостиво соизволит удостоїти його честі лизати пил у підніжжя його трону”.
У першій книзі(“Подорож у Лилипутию “) іронія в тім уже, що народ, у всьому схожий на ін народи, з якостями, властивими всім народам, з тими ж суспільств інститутами, чтои у всіх людей, – народ цей – ліліпути. Тому всі домагання, всі установи, весь уклад – ліліпутський, тобто до смішного крихітний і жалюгідний. У другій книзі, де Гулливер показаний серед велетнів, крихітн і жалюгідним виглядає він сам. Він бореться з мухами, його лякає жаба. “Поняття великого й малого суть поняття відносні” – філософствує автор. Але не заради цієї сентенції почав він своє сатарич оповідання, а з метою позбавити весь рід человеч від дурних домагань на якісь привілеї одних людей перед іншими, на якісь особливими права й переваги
Свифт із таким же презирством ставиться й до знаті, як і до королів. Він сміється над порожньою й дурною боротьбою партій(низкокаблучники й висококаблучники, за яких проглядаються торуй і віги), порожньою й дурною сварою тупоконечников і остроконечников, що влекет кровопролиття(натяк на религ війни). Сміється над порожніми й дурними обрядами. …….уржуазия Англії хвастається й хвастається дотепер своїми парламентськими волями й законністю. Свифт уже 250 років тому викрив ці мнимі волі. Запальність Свифта пояснюється його невдоволенням тим, що вченими, зайнятими й захоплені чисто науковими проблемами, не бачили більше важливих соц проблем. Філософи свої политич твору присвячували виправданню існуючого порядку речей, учені не піклувалися, яке застосування знайдуть наукові відкриття
У книзі Свифта різко розмежовані 2 полюси – полож і отриц. До першого ставляться гуингнми(коня), до другого – иеху(звироднілі люди). Иеху – огидне плем’я брудних і злісних істот, що живуть у країні коней. Історичні прогнози автора безнадійні. Людство деградує. Причини цього – “загальні хвороби людства”: внутр звади суспільства, війни між народами. Гуингнми(коня) навпроти не знали війн, у них немає королів, немає слів, обознач неправда й обман
Свифт не розділяв віри в розум. Алегоричний зміст притчі про коней ясний – письменник кличе до опрощення, до повернення в лоно природи, до відмови від цивілізації
Свифт – майстер іронічного оповідання. Усе в його книзі пронизано іронією. Якщо він говорить “найбільший, всемогутній”, значить справу йде про незначн і неспроможному, якщо згадується милосердя, то мається на увазі жорстокість, якщо мудрість, те яка-небудь безглуздість
(1 votes, average: 5.00 out of 5)