Плекаємо рідну мову
Мудрі люди говорять, що немає народу без історії, і це ще більше стосується минулого. Мова забезпечує народу неповторність, історичну спадковість, схоронність його культури. Рідна мова є основою родоводу, з’єднує рід і сім’ю. К. Ушинский відзначав: “Коли зникає мова – народу немає більше!”. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляла поняття моральності, а найважливіші з них – вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана й повага, мир і згода,
Добра рада українцям дав М. Рильськ у поезії “Мова”:
Як втеча виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистее від сльози
Він нехай буде
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народної історії й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто зрозумів глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вивчення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав у реальності чари рідного слова, виховав у собі спрагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя.
Прийняла я дарунок від няньки – це мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни
А талановитий український поет Г. Рильськ знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
…Немає
Мудріше, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це робота, це натхнення, це людина
Справді, народ – учитель, що головну мету виховання й навчання вбачає в тім, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного й творця духовного на Землі
Сьогодні ми повинні осягти необхідність оволодіння всіма таємницями рідної мови й по-справжньому прийти в замилування мистецтвом слова. Сучасники, є гідними мудрості пізнавати язикові скарби, затверджувати в собі рідне слово й у слові веселому, добром затверджувати себе
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро коштує перед молоддю. Рівень язикової культури сприяє вихованню всебічно розвитий особистості, громадянина незалежної України
Ми захоплюємося історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через добутки художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до роботи й людей роботи, до матері, жінці, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, ощадливе відношення до природи, землі-годувальниці, хазяйновитість, скромність, безкорисливість, мир і згода між людьми
Високий рівень язикової культури українців здавна захоплював навіть причепливих іноземців. У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе відношення до всього, що становило життєвий пристрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України. Мене захоплюють багатство й розмаїтість українських форм звертання до співрозмовників: членам сім’ї, старших віком людей
Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське “пан” – дуже старе, воно використовувалося ще в часи Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів і гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але “пан” – це звертання не до багатої людини, а до кожного: “Добрий вечір, пан хазяїн, стережи, Бог, твій товар”, – щедрували під вікнами найбіднішого селянина
Останніми роками повертається до нас і такий гречний засіб звертання, як “пан”. Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників був: “Високошановний пан”, “Великоуважаемая пані”.
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, насамперед, що відповідає звертання або вказівка на те або інша особа. Без цього слова мова недостатньо непереконливий. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлення, щоб виявити до кого й викликати до себе довіра, щоб не скривдити, не принизити як чиєсь, так і своє достоїнство
(2 votes, average: 3.50 out of 5)