ПЛАНИ – О. БЛОК, А. АХМАТОВА, Б. ПАСТЕРНАК – “СРІБНА ДОБА” РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

“СРІБНА ДОБА” РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

О. БЛОК, А. АХМАТОВА, Б. ПАСТЕРНАК

ПЛАНИ

Романтична іронія у вірші О. Блока “Незнайомка”

І. Місце поезії “Незнайомка” у творчості О. Блока. (Важко знайти людину, яка б не знала напам’ять вірша О. Блока “Незнайомка”. І річ не лише у тому, що він входить до шкільної програми ще з радянських часів: магія цього твору дуже сильна, образ Незнайомки вводить зовсім в інший, піднесений світ і змушує шукати створений поетом ідеал жінки у реальному житті. У творі є мрія і дійсність, добір

тропів влучний і ретельний, сюжет – цікавий та оригінальний – все захоплює настільки, що лише уважний читач помічає авторську іронію. Слово “іронія” перекладається як “лукавство, глузування, прихований глум”. Справжній сенс явища має суперечити явному сенсу або бути прихованим. Чому автор застосував цей троп?)

II. Конфлікт ідеалу та дійсності у творі крізь призму романтичної іронії.

1. Зображення реального світу у вірші. (Іронія створює відчуття, що предмет обговорення не такий, яким здається. Реальний світ у поезії постає перед читачем у двох картинах: це опис дачного передмістя з його

вечірніми розвагами та опис розваг у ресторані. Обидві замальовки викликають почуття фальші, занепаду, дисонансу. Серед звуків, які лунають навколо, найбільш реальним здається дитячий плач. Інше – п’яні вигуки, жіноче верещання – фальшиві та неприємні на тлі реальної картини природи, яка, здається, єдина адекватно реагує на цю фальш. Нічне світило перетворюється на плаский диск, що безглуздо кривиться, весна всупереч своїм суті та літературній традиції випромінює не дух розквіту та оновлення, а дух “хмільний і тлінний”. Опис приміщення ресторану породжує ті самі почуття, що й дачне передмістя. Відвідувачі – “пияки з очима кроликів”. Іронія автора у цьому разі створює навіть комічний ефект: ці пияки, як виявилося, знайомі з одним з найвідоміших афоризмів, та й ще вимовляють його латиною, вигукуючи: “Invinoveritas” – істина у вині. У задушливому приміщенні ресторану, заповненому обивателями з передмістя, ця фраза звучить різким дисонансом. За веселістю відвідувачів ховається штучність і несправжність. Мабуть, саме вона змушує ліричного героя мріяти про ідеал.)

2. Ідеальний світ у творі. (Світ ідеальний також є у вірші. Центральною його постаттю стає Незнайомка, яка з’являється поміж п’яними і, пройшовши через весь ресторан, сідає біля вікна. Її образ створено за всіма законами символізму: обрис фігури невизначений, туманний, розмитий. Вона таємнича, невідома, загадкова. Вона переростає межі образу земної жінки, перетворюючись на символ жіночої краси, “Вічної Жіночності”, символ духу та гармонії. В її образі є містичність, вона – ключ до святих таємниць буття, символ світла і мрії ліричного героя. Навколо неї утворюється “нетутешній” світ: від її шовків віє “давніми й оздобними повір’ями”, в її обличчі, схованому під вуаллю, ліричний герой бачить “берег зачарований і чарами пойняту даль”. Але, скинувши з себе навіяні образом Незнайомки чари, разом з ліричним героєм читач ставить собі питання: “Чи це не мариться мені?”. Дійсно, що може робити ідеал жіночності у ресторані, без супутників, обов’язкових для жінки початку XX століття, серед п’яних, поряд з якими дівчина не пришвидшує ходу, як зробила б будь-яка молода жінка, а навпаки, уповільнює її? Відповідь напрошується сама: отже, ця відвідувачка з “нетутешнього” світу є легковажною шукачкою амурних пригод а, може, й того гірше – повією.)

3. Особливості зображення образу Незнайомки. (Зображуючи Незнайомку, Блок постійно іронізує навіть щодо найпіднесеніших штрихів її образу. Туман, яким вона оповита, сприймається і як атрибут містичного (подих вічності, ознака таємничості та загадковості), і як явище цілком реальне – тютюновий дим. Вдивляючись у цей загадковий образ, ліричному героєві начебто здається, що він близький до розуміння істини, але вигуки пияків щодо істини, яка в вині, знижують сенс слова “істина”. Отже, з самого початку образ Незнайомки виявляється роздвоєним; вона з двох світів – ідеального та реального.)

4. Роздвоєність образу ліричного героя і поезії. (Таким самим є і ліричний герой вірша: його образ також позначений відбитком роздвоєності. Він здатний мріяти про ідеал і помічати “ознаки вічності” у повсякденності, але зливаючи свій голос з хором пияків, які вигукують латинський вислів про істину в вині, герой стає частиною обивательського світу тих, хто шукає розваг у ресторанному товаристві.)

III. Причини появи романтичної іронії у вірші О. Блока. (Чому ж у вірші “Незнайомка” автор застосував іронію? Поезія написана О. Блоком у період критичної переоцінки ним уявлень, які сформувалися під впливом філософії В. Соловйова, основною ідеєю релігійної філософії якого була думка про Софію – Душу Світу. Мається на увазі містична космічна сутність, що поєднує Бога із земним світом; Софія уособлює собою вічну жіночність у Бозі і, одночасно, замисел Бога про світ. Не важко простежити зв’язок ідеї Вічної Жіночності Блока та ідей В. Соловйова. Переоцінивши своє ставлення до філософії натхненника російського символізму, Блок зобразив у вірші “Незнайомка” конфлікт ідеалу та дійсності, що становив основу сюжету вірша, в іронічному ключі.)

Роздуми над долею митців російської “срібної доби”

I. Історичні події, які вплинули на долю митців “срібної доби”. (“Срібна доба” російської літератури була періодом найвеличнішого розквіту письменства, в якому спостерігався небачений розквіт літератури. Цей період не має чітких хронологічних меж, але, зазвичай, його початком вважається злам століть: XIX та XX. Його неможливо уявити поза історичним контекстом. Які ж історичні та духовні події стали тлом, на якому розквітали митці найдивовижнішого періоду російської літератури?

По-перше, це розквіт релігійно-філософської думки на межі XIX-XX століть, по-друге, Російсько-японська війна, трагедія на Хотинському полі, де загинула велика кількість людей під час демонстрації, це й потрясіння 1905- 1907 років (трагічні події Кривавої неділі), Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, сталінські репресії, які досягай максимуму своєї інтенсивності у 1936-1938 роки, коли НКВС очолив Микола Єжов.

Творчий злет поетів “срібної доби” припав на часи надзвичайно складні не тільки через трагічні історичні події, а й, насамперед, через зміну цінностей, як художніх, так і моральних. Трагічною доля митців “срібної доби” стала, передусім, через їх ідеологічне протистояння новій радянській владі. Серед поетів немає жодного, хто б мав щасливу долю. В своєму вірші В. Висоцький оголосив трагічність долі найточнішим критерієм талановитості поетів: “Кто кончил жизнь трагически – тот истинный поет…”. Ця суперечлива на перший погляд думка повністю підтверджується фактами трагічних біографій поетів “срібної доби”. Більшість із них не змогли досягти свого найвищого мистецького розквіту з різних причин. Серед них – еміграція, фізичне знищення і “внутрішня еміграція”.)

II. Доля митців “срібної доби”.

1. Еміграція. (Прихід до влади більшовиків змусив багатьох діячів культури, не згодних з новими ідеологічними та моральними цінностями нової влади, емігрувати за кордон. Це були К. Бальмонт, І. Бунін, О. Купрін, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, Сашко Чорний, А. Аверченко, Є. Замятін, М. Цветаєва та багато інших. Розгром російської культури та поезії “срібної доби” був остаточно довершений восени 1922 року примусовим висланням із радянської Росії 160 відомих вчених, письменників, філософів, журналістів, суспільних діячів. Ці митці та вчені зберегли життя, але більшість із них пройшли через поневіряння та розчарування емігрантського життя, пізнавши культурну ізоляцію, біль туги за Батьківщиною. Для багатьох ці обставини стали причиною зниження інтенсивності письменницької праці, для декого – її припинення. Деякі митці, зокрема О. Купрін та М. Цветаєва, не витримавши розлуки з Вітчизною, повернулися до радянської Росії, але лише задля того, щоб тут померти…)

2. Арешти, ув’язнення, табори і страти. (Багато представників “срібної доби” було страчено тоталітарним радянським режимом, деякі з них покінчили життя самогубством, наприклад В. Маяковський та М. Цветаєва. Чимало митців з різних причин почали службу при новій владі, але згодом тяжко заплатили за співпрацю з нею. Прикладом може бути особиста трагедія В. Маяковського, який був щиро переконаний у святій правоті революції, допомагав своєю музою будівництву “нового суспільства”, але з часом, розчарований в усьому, що зроблено в країні і ним самим, вчинив самогубство. Репресії, цькування, арешти, тортури, гулаги знищували усіх інакомислячих митців. Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Багато поетів “срібної доби” були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Прикладом може бути доля Миколи Гумільова, ідеолога російського акмеїзму та видатного поета. З серпня 1921 року Гумільов заарештований ЧК у справі про так звану “таганцевську змову” і 24 серпня засуджений до розстрілу. Того ж року його було розстріляно як “ворога народу”. Найстрашнішими як для країни, так і для митців “срібної доби” стала “Єжовщина”. В 1937-1938 роках були заарештовані, а потім розстріляні, або померли на засланні письменники та поети О. Мандельштам, П. Васильєв, С. Кличков, Н. Клюев, П. Орєшин, Б. Пільняк, С. Третьяков, В. Нарбут, Т. Табідзе, Е. Чаренц, Б. Ясенський, В. Зазубрин.)

3. “Внутрішня еміграція”. (Деякі письменники не емігрували і змогли уникнути ув’язнення та страти. Але служити новій владі не мали бажання. Такі поети, як А. Ахматова, Б. Пастернак, О. Мандельштам та інші, відмовилися обслуговувати панівний режим своїм мистецтвом. Вони понад усе цінували власну духовну та творчу свободу, зберегли вірність своїм світоглядним, моральним і мистецьким принципам, чим прирекли себе на “внутрішню еміграцію”. Почуваючи себе духовними вигнанцями, ці поети писали “у шухляду” або, як Анна Ахматова, зберігали свої твори у пам’яті, їх фактично прирікали на голодну смерть, забороняючи друкувати твори. Яскравішим зразком такої спроби знищення “ворожих елементів” була постанова щодо журналів “Звезда” і “Ленинград”, якою заборонялися твори А. Ахматової та М. Зощенка. Осип Мандельштам, пройшовши через таку “внутрішню еміграцію”, врешті-решт був заарештований і загинув десь у таборах ГУЛАГу.)

III. Трагічна доля митців “срібної доби” як звинувачення тоталітаризму. (До кінця сталінських репресій дожили одиниці. Дякуючи їх незламності та мужності, російська література зберегла свої непроминущі культурні цінності, у художній формі відтворила найстрашніші часи історії. Яскравим прикладом такої літератури можна назвати поему “Реквієм” Анни Ахматової. Саме “Реквієм” і багато інших творів є доказом злочинності сталінського режиму і попереджають наступні покоління про небезпеку тоталітаризму.)