ПЛАНИ – І. КАРПЕНКО-КАРИЙ – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА
НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА
І. КАРПЕНКО-КАРИЙ
ПЛАНИ
Трагікомедія “Сто тисяч” – класичний взірець українського “театру корифеїв”
I. Драматургія Карпенка-Карого. (Найвищого рівня як драматург І. Карпенко Карий досяг у жанрі комедії. Справжньою творчою стихією митця була сатирична комедія, яку він вважав справою всього свого життя. П’єса “Сто тисяч” (1889) належить до так званої лінії “драм стяжання” – соціально-психологічних комедій. Це одна з вершин у комедіографії І. Карпенка-Карого.)
II.”Сто тисяч”
1.Особливості “театру корифеїв”. (Перщою особливістю театру був його синкретизм. Стиль театру – синкретичний. Він поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав чисто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
Важливим елементом у театрі Садовського була музика. Крім справжніх опер (“Запорожець за Дунаєм”, “Продана наречена”, “Галька”, “Катерина”), йшли вистави мішаного жанру – музично-драматичні, де велику роль відігравали
Невід’ємною складовою побутово-реалістичного і романтичного театру була українська музика, що доповнювала театральну психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери.
Другою особливістю театру був репертуар. Сила й роль корифеїв полягали в тому, що вони, створюючи репертуар, формували по-справжньому народний національний театр, де вистави йшли українською мовою.)
2.П’єса І. Карпенка-Карого “100 тисяч”. (Перша редакція трагікомедії мала назву “Гроші”. В ній ми спостерігаємо утвердження “хазяйственного мужика”. У п’єсі подвійна конфліктна лінія. Перший план драматичної дії – сюжетна лінія ста тисяч, яка знаходить своє повне й остаточне вирішення. Вона набуває характеру своєрідної життєвої притчі про багатія, якому постійно “копиталу не хватає” і якого всі на цьому обдурюють; притчі, як злодій у злодія краде, шахрай шахрая обдурює. Ця лінія художньо вичерпує себе з розв’язкою комедії.
Друга лінія – картини становлення сільської буржуазії як нового суспільного класу на зламі епох. Основу комедії становлять суспільні процеси – розорення поміщиків-дворян (панок Смоквинов), вихід на перші ролі багатого мужика, який, переступаючи через усі моральні норми, жертвуючи навіть родиною, уперто йде до мети – омріяного багатства, всезагальне прагнення грошей, “копиталу” (кум Савка, копач Бонавентура).)
3.Головна думка трагікомедії. (Автор намагається продемонструвати в гумористичному тоні руйнівну для особистості дію грошей, моральну звироднілість, яку вони спричиняють. Жадоба призводить до того, що глитай усіх оточуючих людей, навіть своїх близьких, ставить на один рівень із худобою. І, врешті-решт, сам стає жертвою своєї зажерливості і ненаситності.
Сила комедії “Сто тисяч” у тому, що в ній правдиво відтворено нові зміни в житті села, глибоко розкрито хижацький характер сільської буржуазії, її нові засоби експлуатації та збагачення.)
III. Трагікомедія “Сто тисяч” – класичний взірець українського “театру корифеїв”. (Твір став справжньою візитною карткою “театру корифеїв”: п’єса була написана і зіграна народною українською мовою; порушувала злободенну для країни проблему – становлення сільської буржуазії як нового суспільного класу; в трагікомедії спостерігаємо синкретизм жанрів – поєднання комедійних та по-справжньому драматичних подій.)
Засоби сатиричного змалювання у п’єсі “Сто тисяч”
І. Об’єкт сатири Карпенка-Карого у п’єси “Сто тисяч”. (Кажуть, щоб усунути якийсь недолік, достатньо його висміяти. Це чудово розумів і автор, висміюючи у своїх творах згубний вплив брудних грошей на душу людини, на споконвічні уявлення про добро і зло та мораль.)
II. Засоби сатиричного змалювання у п’єсі.
1.Поєднання різних стилів. (Наприклад:
“Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра – мільйон!”
“Ох, Земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо – все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…””Блажен чоловік, іже скоти милує”.)
2.Зображення комічних ситуацій. (Епізод, в якому Савка ходив до нечистого по гроші.
Епізод, в якому Невідомий показував Калитці нібито фальшиві гроші.)
3.Поєднання різнорідних понять. (Робітники й собаки надворі повинні буть.)
4.Використання прізвищ-характеристик. (Калитка – гаманець.)
5.Використання народних прислів’їв, приказок, фразеологізмів жартівливого характеру. (Обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість; хоч голий, та веселий; поживишся скибкою, як собака мухою; у чорта очі на роги повилазять.)
6.”Філософські” узагальнення героя. (Бери і в свого, і в чужого; лупи та дай; гріх у неділю снідать; худобу ганять в празник гріх; від своєї горілки у грудях пухне.)
7.Використання гіперболи як засобу створення комічного. (“Робітники їдять, як сарана”.)
8.Використання пестливих слів в іронічному значенні. (“Вони надолужать: то змиваннячком, то взуваннячком”.)
9.Вживання “макаронічної мови”. (“З приобрєтєнієм, а через чево, єжелі удастся”.)
III. Висновки. (Отже, завдяки різноманітним засобам створення комічного, драматург досягає вражаючого ефекту: його герої, потрапляючи у комічні ситуації, знижують вплив згубної пристрасті на душу глядача, змушуючи його переглядати своє ставлення до грошей.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)