ПЛАНИ – I. ФРАНКО

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

I. ФРАНКО

ПЛАНИ

Значення творчості І. Франка

I. І. Франко – видатний український письменник, учений, громадський діяч. (Іван Франко був видатною постаттю свого часу. Він увійшов в історію української та світової літератури і громадсько-політичної думки як титан праці.)

II. І. Франко – титан праці. (І. Франко працював багато й плідно. Так, за бібліографічними даними, видано понад 5500 його творів, серед яких близько 1020 художніх, понад 600 перекладів майже з усіх мов світу, 1200 наукових

праць, 1650 публіцистичних статей та понад 1000 листів. У 50-томному зібранні творів Франка 18 томів відведено вибраним працям з теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології.)

1.Жанрове розмаїття творчого доробку письменника. (Доробок Франка характеризується жанровим розмаїттям: драматургія, публіцистика, літературна критика, наукові праці. Найвідоміші твори І. Франка перекладено майже всіма мовами народів світу.)

2.Проза І. Франка – енциклопедія та епопея життя українців. (Проза письменника – енциклопедія та епопея життя українців Східної Галичини від XIII століття

до авторової сучасності. Вона включає 18 збірок, а це – 115 оповідань, новел, нарисів, образків, казок тощо та 10 великих за обсягом творів (повістей та романів), які автор створив упродовж 30 років.

У них подано глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині, розповідається про зубожіння й пролетаризацію галицького села. Франко змалював позитивні образи робітників та інтелігентів, які стають на захист інтересів народу, вирішують присвятити себе служінню обездоленим і безправним.

Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.)

3.Перекладацька діяльність І. Франка. (Завдяки перекладацькій діяльностіІ. Франка український читач має змогу ознайомитися із перлинами світової лірики. Здійснювати переклади він почав ще в гімназії, намагаючись адаптувати до української культури “Одіссею” Гомера та “Електру” Софокла. Письменник ознайомив українського читача з творчістю 120 зарубіжних письменників двадцяти народів, у перекладених творах охопив часовий проміжок у 26 століть – від давньогрецького поета Алкея (кінець VII – перша половина VI ст. до н. е.) до сучасних йому письменників.)

4.Нові горизонти поезії. (І. Франко урізноманітнив поезію такими строфічними побудовами, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, використовував верлібр та стилізацію під народні думи. Створив новий образ літературного героя – борця за соціальні та національні права знедоленого народу, людини творчого мислення й невгамовної енергії. Франко сприяв збагаченню української поезії злободенною тематикою, образами, способами віршування.)

5.Художні шукання письменника. (У творчій манері митця поєдналися риси романтизму, реалізму та натуралізму. Франко у багатьох творах оспівував героїзм і волелюбність, духовну велич простих людей, їхню індивідуальну неповторність і талановитість. Так, у творчості письменника проявилися риси романтизму. Як реаліст, він зобразив типові характери в типових обставинах. Дотримуючись засад натуралізму, змалював нові суспільні явища: працю нафтовика, підприємця, наймита, показав тенденції зростання індустрії. Також багато уваги приділяв відтворенню внутрішнього світу людини.

Завдяки Франкові українська література позбулася надмірної описовості, побутовізму, моралізаторства, псевдоромантики. У своїх творах письменник чи не вперше в національній літературі показав визрівання самосвідомості, людської та національної гідності представників різних соціальних верств українського суспільства.)

III. Франко – письменник європейського рівня. (Доробок І. Франка був відомий за межами України. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його дослідження в різноманітних галузях науки, високо оцінювали його переклади з інших мов українською. Українська громадськість Відня у 1915 р. поставила питання про присудження письменникові Нобелевської премії. Але 1916 року він передчасно помер, а посмертно ця премія не присуджується.

Франко – універсальна особистість. У його творчості органічно поєдналося національне із загальнолюдським. Тому для української та світової культур значення його творчої та наукової спадщини неоціненне.)

Франко-видавець

I. Місце видавничої діяльності у житті І. Франка. (Вивчаючи біографію І. Франка, звертаємо увагу на той факт, що письменник співпрацював із багатьма видавництвами або газетами. Видавнича діяльність у житті Каменяра посідала досить значне місце. Особливо міцні стосунки зав’язалися в нього із товариством “Просвіта”, членом якої він був протягом тривалого часу. Письменник друкував у його виданнях свої твори, обіймав посаду редактора періодичних видань “Просвіти”.)

II. Роль І. Франка у розвитку видавничої справи в Україні.

1.І. Франко – член редколегії журналу “Друг”. (Ставши студентом філософського факультету Львівського університету, І. Франко увійшов до складу редколегії журналу “Друг”. Він багато зробив для його демократизації. Відстоювання Франком прав української культури і боротьба за українську мову привертали до діяльності журналу увагу патріотично налаштованої молоді. Тут почали друкувати більше творів українською мовою, у яких висвітлювалося нелегке життя трудящих, розповідалося про їхні надії та прагнення. 1877 року Франка було заарештовано, діяльність Журналу припинено.)

2.”Громадський друг”. (За дев’ять місяців Франко вийшов із в’язниці й разом із М. Павликом заснував журнал “Громадський друг”. Перший його номер відкрився поезією “Товаришам із тюрми”. Товариші видали всього два номери і через цензурне переслідування, не міняючи політичного напряму, починають видавати цей орган спочатку під назвою “Дзвін”, а потім “Молот”. Видання були конфісковані “за висловлені в різкій формі думки, досі в нас нечувані й беззаконні”.)

3.І. Франко – редактор робітничої газети “Рrаса”. (У кінці 1878 року робітники Львова пропонують І. Франкові стати редактором їхньої газети “Рrаса”. Письменник планував розпочати видавництво газети “Нова основа”, продовжуючи традиції журналу “Друг”, але не зміг втілити свій задум у життя.)

4.Початок 80-х років – період найбільшого розквіту творчих сил І. Франка. (У цей час письменник разом із Беле’м починає видавати ілюстрований літературний та науково-політичний місячник “Світ”. Тут була надрукована повість І. Франка “Борислав сміється”, наукові статті. Всього вийшло 20 номерів журналу, а потім він через брак коштів припинив своє існування.)

5.Знову на журналістській роботі. (1883 року Франко починає співпрацювати із народовською газетою “Діло” і з журналом “Зоря”, у якому надрукував свою повість “Захар Беркут”. Згодом він уже входив до складу редакцій цих часописів. Приставши на пропозицію “Зорі”, Франко розраховував зробити цей журнал демократичним виданням і залучити до співпраці з ним передових діячів. Але народовці злякалися впливу митця на “Зорю” і поспішили усунути його з редакції часопису.)

6.Мрія про видавництво власного журналу. (У 1884 році письменник друкується у варшавському журналі “Правда” та львівській газеті “Рrаса”. Франкові не до вподоби було співробітництво із націоналістичними виданнями. Йому хотілося видавати журнал, який би відповідав його світоглядові. Тому він виїхав до Києва, покладаючи надію на допомогу київської “Громади”. Але сподівання його виявилися марними.)

7.Співпраця із “Львівським кур’єром”. (У 1887 році Іван Якович почав творчу співпрацю із польською прогресивною газетою “Львівський кур’єр”, яка тривала протягом десяти років.)

8.Редактор видання “Житє і слово”. (З 1894 по 1897 роки Іван Франко редагує літературно-політичний та науковий журнал “Житє і слово”, який видавала його дружина Ольга Франко. У цьому двомісячнику Франко надрукував низку своїх ліричних поезій, літературознавчих та публіцистичних статей. Письменникові вдалося поставити часопис на зразок європейських.)

III. Значення видавничої діяльності І. Франка. (Видавнича діяльність І. Франка сприяла започаткуванню нових шляхів і напрямів розвитку видавничої справи в Україні. Вона відігравала важливу роль у формуванні політичної свідомості прогресивно налаштованої молоді та інтелігенції, активізації національно-визвольного руху, у зростанні освіченості народу, була важливою складовою громадсько-політичного та суспільного життя України.)