Питання з відповідями Новелістика Олеся Гончара

Новели О. Т. Гончар писав протягом усього життя. Постійний потяг до малого жанру був закономірним для нього, бо поетичне світобачення митця найприродніше, наймобільніше могло проявитися саме тут. У кращих новелах характерна для його індивідуального стилю планетарність мислення, публіцистичність, філософсько-світоглядні узагальнення зведено до мінімуму. Увагу митця сконцентровано на конкретній людині, її внутрішньому світові, зазвичай багатому, наповненому почуттями та емоціями. “Модри Камень”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”,

“Гори співають”. Написані вони під свіжим враженням від фронтових спогадів. Провідні ідеї цих ранніх новел випливають із гуманістичного, життєствердного пафосу, який є визначальним у світосприйманні письменника.)

Поетична новела “Модри Камень” (1946). У ній молодий письменник розповів про світле почуття любові, що спалахнуло в серці радянського солдата до словацької дівчини Терези – почуття, яке так трагічно обірвалось, не встигнувши й розцвісти. “Модри Камень” – гімн любові молодих сердець – українця і словачки. Новела “Кресафт” – страшна оповідь про померлого від інфаркту

чесного трудівника голову колгоспу Кресафт Кухаренка (1963). Найбільш вражаючий твір про зловісну атмосферу масового винищення в людині честі й совісті в роки тоталітарного режиму. Голова колгоспу Кресафт Кухаренко помирає від інфаркту після “молотьби” на засіданні бюро райпарт-кому за “саботаж” продажу хліба державі.

Маленький шедевр Олеся Гончара – новела “За мить щастя” (1964). У ній письменник спромігся показати красу і силу почуття кохання. На жнив’яному полі зустрічаються двоє молодих людей – радянський артилерист Сашко Діденко і його несподівана кохана мадярочка Лариса. Під палючим сонцем раптово спалахує пристрасть як неймовірний злет людської душі. “За мить щастя” хлопець розплачується життям: Сашко вбив чоловіка Лариси, який намагався вбити його. Справа набула міжнародного розголосу. Престиж держави перевищує всяку гуманність і “Сталося все, що мусило статись”.

Новела “На косі” (1966). У цій новелі письменник порушує актуальну проблему – збереження природи, навколишнього середовища. Написана вона з любов’ю до людини, яка почуває себе щасливою в тісному єднанні з “найкрайнішим краєм землі, заповідністю, чистотою”. Органічне поєднання реалізму з романтичним баченням світу – найважливіша ознака новелістики Гончара.

Олесь Гончар – видатний романіст. До жанру роману О. Гончар звертався протягом усього свого творчого життя. Його перу належать шість романів. Романи Гончара – свідчення того, якого високого рівня досягнув цей жанр у літературі. “Прапороносці”, “Людина і зброя”, “Тронка”, “Собор”, “Циклон”, “Твоя зоря” – все це романи новаторські. При всій відмінності їх споріднює героїко-романтичний пафос у відображенні життя і боротьби народу. Заглиблення у життя, проникнення у внутрішній світ людини – основний матеріал письменника для створення романів. Олесь Гончар у своїх романах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу. Його улюблені герої – трудівники і воїни, мислителі й творці, люди з розвиненим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння. У них – працьовитих, чесних, мужніх, справедливих – живе любов до чистого неба і золотої пшениці в степах, до культури та глибинної історії нашого народу.

Роман-трилогія “Прапороносці”. У творчій долі Олеся Гончара цей роман відіграв особливу роль. Він одразу висунув його в перші ряди українських радянських письменників. Роман “Прапороносці” тривалий час був популярний в СРСР і за кордоном, де перевидавався різними мовами близько 150 разів. Твір народився з палкого бажання “воскресити” загиблих бойових побратимів. Але ідейно-тематична спрямованість, яка підживлювалася романтичними почуттями молодого автора, що з “визвольною місією” радянської армії дійшов до Європи, образно-стильові особливості роману були цілком підпорядковані основним засадам пануючого тоді в мистецтві методу “соціалістичного реалізму”. А втім письменник яскраво й захоплено розповів у романі про простих людей, які на своїх плечах винесли тягар війни. У творі – сувора дійсність фронтових буднів. “Визвольний похід” радянської армії на завершальному етапі Другої світової війни, зображення – подвигу солдат-українців та їхній внесок у перемогу над фашизмом, високий гуманізм і повага до інших народів.

Роман “Людина і зброя” – незабутні спогади про перші дні війни. У книзі ожили студенти Харківського університету, які пішли на фронт і стали на захист Вітчизни. Вони ще не мали доброго військового вишколу, не вміли як слід воювати, але у їхніх грудях клекотіла ненависть до ворога. У романі виступають духовно багаті юнаки і дівчата, справжні патріоти – Богдан Колосовський, Андрій Степура, Мирон Духнович, Славик Лагутін, Мар’яна Кравець, Таня Криворучко. Кожен з них – людська особистість, характер.

Роман “Циклон” – книга про людей сильної волі. У ньому дві сюжетні лінії (минуле і сучасне), які іноді переплітаються і зливаються в одну. Герой твору – Богдан Колосовський, який пройшов усі пекельні кола війни. Для нього, людини діяльної, енергійної, тепер немає важливішого і почеснішого завдання, як створити фільм про пережите в роки війни, про велич і красу людського духу, про трагедію молодого покоління, на плечі якого звалилися суворі випробування.

Роман у новелах “Тронка”. Життєствердне, гуманістичне начало закладене вже в назві твору. Тронка – невеличкий дзвоник на шиї у вівці (щоб та не заблукала), а водночас і промовистий символ, що втілює в собі ідею корінного зв’язку кожної людини з рідним краєм, а також торжества життя над смертю. Всі герої роману – діти південного степу України, діти сонця. Вони міцно вросли у свою землю, в її історію, минулу й сучасну. Є тут представники різних поколінь: старий чабан Горпищенко, його син льотчик Петро, донька-старшокласниця Тоня, її друг Віталик, капітан Дорошенко, і його мати, Ліна Яцуба. Для всіх їх, де б вони не були, завжди “ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка” – символ рідної землі.

Роман-набат “Собор”. У цьому романі важливі суспільні, морально-етичні проблеми максимально оголено, правдиво передано розтлінний дух національного нігілізму, пристосуванства, кар’єризму, засилля і сваволі партійних бюрократів, інтелектуального невігластва чиновників. У “Соборі” письменник владно, на повний голос підніс тему боротьби проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. Дуже вдало знайшов письменник символ – собор. І річ не лише в реальному занедбаному соборі, який хоче зруйнувати кар’єрист Володька Лобода, а відстоюють його люди, які живуть за законами правди – Микола та Іван Баглаї, Ізот Лобода, заслужений металург, дівчина-сирота Єлька, дід Ягор Катратий, вчитель Хома Романович та інші; собор – це й символ людської чесності та чистоти, і знак історичної пам’яті народу, зрештою, витвір і символ високого мистецтва, котрий, мов естафета, переходить від покоління до покоління, поліпшує світ і людину.

Роман “Твоя зоря”. Головний персонаж твору – Кирило Заболотний – мужня, безстрашна людина, герой-льотчик під час Другої світової війни, талановитий дипломат у мирний час. Людина складної життєвої долі: “І польотів було, і приземлень…” Ще в дитинстві пізнав він сувору правду життя і проніс її чистою через десятиріччя. У творі розкривається духовна краса людей, їх постійна турбота про збереження мистецьких цінностей, розквіт талантів.

Романи О. Гончара – це оберіг нашої літератури. Це та “висока зоря”, яка дає можливість молодим митцям орієнтуватися у просторі, не збиватися на манівці, не бути метеликами-одноденками, кон’юнктурними, придворними писаками.