Питання соціальної справедливості у повісті І. Я. Франна “Перехресні стежки”
Процес створення художнього тексту – це досить трипала робота письменницької уяви, фантазії, думки. Наче з ранкового туману, з’являються обриси конструкції, деталі дивовижної споруди, назва якій – літературний твір. Втомлений, але прояснений і схвильований творець підходить, як господар, до різьблених дверей і відчиняє їх – він запрошує зайти до цієї оселі, де буде всім приємно та радісно гостювати і вести мудрі бесіди. Давайте поринемо у незрівнянний світ творчості І. Я. Франка і поговоримо про його прогресивну повість “Перехресні
Табір прогресивних сил очолює адвокат Євгеній Рафалович, захисниками Вітчини є повітовий маршалок Брикальський, президент суду та інші поміщики і чиновники, зокрема судейські. І. Франко майстерно подає образ молодого адвоката, русина, “ідеаліста” Євгенія Рафаловича. Він прибув до міста і уславився, як захисник “хлопів”. Спочатку Євгеній обмежується лише організацією економічної боротьби селян, роз’яснюванням їм законів, яких вони не знають
За цю діяльність Євгенія зненавиділи місцеві багачі та духовенство. Їх обурює, що молодий адвокат – чесна, порядна людина, який прагне всім єством до правди. А особливо те, що він поліпшує життя русинів: “Тут були й конкретні випадки правової та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, та спілок…” Як бачимо, ідеали Рафаловича від народницьких еволюціонують до соціалістичних (це дещо нагадує погляди самого І. Франка). Отже, віл є тією чи іншою мірою рупором ідей самого автора.
Майбутнє західноукраїнських селян – основна мета Рафаловича. Для цього він робить усе, на жаль, відмовившись від особистого щастя. А покохав він Регіну Твардовську – незвичайну дівчину, яка має високі мрії та сподівання. Однак вона не відразу відчула та усвідомила, що кохає Євгенія. Тому й стає на жорстокий життєвий шлях, який призводить до трагічного фіналу. Вона йде заміж за нелюба з наказу своєї “цьоці” і стає нещасною на все життя. Маючи єдиний шанс на романтичну втечу з Євгенієм, Регіна знову вагається, бо: “Я шлюбна жінка”. І тільки пізніше усвідомлює свій стан, бо її чоловік – Валеріан Стальський – дуже жорстока людина. У нього єдина філософія: “З жінками треба круто держатися… Треба проявляти характер, треба брати їх під ноги, а то вони візьмуть вас”. Так і сталося, до крові побивши Регіну, яка втративши надії, в стані афекту вбиває чо-: ловіка. Він для неї “…брехня, і бридота, і погань!”
Регіна нарешті вільна від деспота-Стальського, але чи потрібна вона Рафаловичу? На жаль, Євгеній вже “перехворів” нею і не розуміє її стану. А тому сталося фатальне! Доля Регіни – це жахлива доля жінки в безправному галицькому суспільстві, це – поклик душі, що не знайшла відгуку у колись рідному серці і була приречена на загибель. Я вважаю, Рафалович виявився егоїстом, бездушним політиканом, який став “рабом” обставин, що виявилися сильніші за його “слабку” душу. Він міркує з приводу Регіни і доходить висновку: “Що вона йому? Примха, слабкість волі, сентиментальний порив… Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються… Так буде й наше”. Прикро, що інтелігентна людина не помітила глибоку драму нещасної жінки.
Ціною життя людини Рафалович продовжує свою суспільну роботу з селянами, збирає віче. “Віче – то не школа. А коли вже справді комусь на нім треба вчитися, то не тій зібраній масі, але нам, інтелігентам…” Маси вже пробуджуються, вони є основною рушійною силою в боротьбі. Ось чому молодий адвокат відзначився. “Розділ між судівництвом і адміністрацією – перша основа справді незалежною суддійства – у нас існує тільки на папері…”
На жаль, ця проблема є актуальною і в наш час. Ось чому твір І. Франка відкрив очі на прості істини: одні захопили незчисленні багатства, а інші не мани нічого.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)