Пісня про віщого Олега (за твором О. С. Пушкіна)
Відомий російський поет, лірик, казкар, який першим наважився ввести народну російську мову на сторінки “високої літератури”. У центрі уваги поета – Історія власного народу, призначення і місія покоління, до якого належав сам поет.
З дитинства Олександр Пушкін багато читав, спілкувався з відомими літераторами, у його батька була велика бібліотека, і майбутній поет багато часу проводив серед своїх добрих друзів – книг. Поетичний дар у нього прокинувся у Ліцеї, де він навчався у 1811-1817 роках, а перші відомі нам вірші датовані 1813 роком.
За сміливі думки і за волелюбні вірші його вислали на південь Росії, тобто в Україну. Він бував у Дніпропетровську (тоді Катеринослав), в Одесі, в Криму, у Києві. Прогулянки Києвом та перекази, почуті про київського князя Олега, надихнули його
Роман у віршах “Євгеній Онєгін” приніс Пушкіну славу. Поет виявив болючі проблеми суспільного життя, намагався відтворити життя Росії та її кращих представників, які зневірилися у значенні власного життя.
У доробку Пушкіна є прозові твори: “Повісті Бєлкіна”, “Дубровський”, “Маленькі трагедії”, ” Капітанська дочка “, історична трагедія ” Борис Годунов “, історична поема “Полтава” та ін.
О. С. Пушкін цікавився історією Київської’ Русі. Він читав літописи, вивчав архівні документи. Поет дуже добре знав народну творчість, і йому були відомі легенди про князя Олега, який правив у Києві на початку X століття. Тож він створив “Пісню про віщого Олега”, дуже схожу на народну билину.
Олегу підвладні води і суходоли, його шит висить на брамі Царе-града, його бояться і йому заздрять вороги. Ні пращ, ні стріла, ні кинджал не можуть завдати йому жодної рани. У Олега був дуже гарний кінь, який багато разів рятував йому життя під час бою. Князь вважав його своїм вірним другом. Коли Олег почув пророцтво чаклуна, він вирішив розлучитися з конем і наказав відвести його на луки. Олег думав, що так він зможе запобігти своїй смерті.
Минуло багато років, було багато походів і битв. Якось йому сказали, що кінь уже помер. Олег розгнівався: дарма він повірив тоді чаклуну і розлучився з улюбленим конем. Він захотів побачити кістки коня і разом із гостями пішов на берег Дніпра. Князь наступив на череп коня, і в цю мить із черепа виповзла гадюка, обплела ногу і вкусила його. Так здійснилось пророцтво чаклуна.
У літописах немає відомостей про те, як насправді помер князь Олег. Легенда про Олега, яку так яскраво розповів О. С. Пушкін у формі старовинної пісні, стає схожою на дійсність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)