ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами – поетами й композиторами – і широко виконуються поряд з народними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей.
Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без акомпанементу.
Перші зразки пісень літературного походження з’явилися ще наприкінці XVI ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.
Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми
Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного образу, то для другої характерний м’який ліризм. Музику пісні “Реве та стогне Дніпр широкий” написав Дмитро Крижановський, а “Така її доля” – Владислав Заремба. Обидві пісні з’явились у другій половині минулого століття.
На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й пісень. До названих додамо “Думи мої, думи”, “Плавай, плавай, лебедонько”, “Літа орел, літа сизий”, “Летить галка через балку”, “Садок вишневий коло хати” і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів розвитку цього жанру.
З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це “Чайка”, авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він часто співав її в супроводі бандури), “Ой під вишнею” і “Ой не стій під вікном”, що виникли в студентському середовищі Київської академії.
З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія Сковороди. Пісню “їхав козак за Дунай” було написано у 30-ті роки; її популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались пісні Сковороди – “Ой ти, пташко жовтобока”, “Стоїть явір над горою”, “Всякому городу нрав і права”.
У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у паралельну тональність – все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.
XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона пов’язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки, Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні “Віють вітри”, “Сонце низенько” тощо з народної опери “Наталка Полтавка” Івана Котляревського; “Де ти бродиш, моя доле?”, “За Неман іду” Степана Писаревського, “Гуде вітер вельми в полі” Віктора Забіли і Михайла Глинки, “Дивлюсь я на небо” Миколи Петренка, “Там, де Ятрань круто в’ється” Антона Шашкевича і ще дуже багато творів.
Ці прекрасні мелодії приваблюють своїм ніжним ліризмом, оповитим серпанком смутку, широкою співучістю.
Нерідко запитують, чи відбувається і в нашому столітті збагачення народнопісенної скарбниці авторськими піснями. Відповімо: так, ця традиція продовжується й нині. Досить згадати пісні й романси “Вечірня пісня” В. Самійленка з музикою К. Стеценка, “Тихо над річкою” С. Черкасенка з музикою П. Батюка, “Чуєш, брате мій?” Б. Лепкого з музикою М. Гайворонського, “Рідна мати моя” А. Малишка з музикою П. Майбороди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)