Після казки (Білий пароплав)- частина друга (скорочено)
Пароплав пішов, майже розтанув удалині. Хлопчикові слід було придумати кінець свого плавання на батьківському пароплаві. Він добре уявляв собі, як припливе до батька, розповість йому про своє життя, а що потім, коли пароплав пристане до берега і батька зустріне дружина з дітьми, чи захочуть вони взяти до себе хлопчика? Раптом не захочуть. “Ні, краще не йти до них”.
Пароплав пішов, зник, скінчилася казка про білого пароплаві, треба вертатися додому. Чим ближче хлопчик підходив до кордону, тим тривожніше ставало на душі. Треба було відповідатиме
Але у дворі і в будинку стояла сторожка тиша: чоловік знову побив Бекей. Старий докоряв очманілий зятя, благав його не бити Бекей. Йому гірко бачити страждання дочки, чути лайку зятя про неї. Понівечена Бекей кричала, що не винна у своєму безплідді, через що Бог її карає, краще вже хай чоловік її вб’є, ніж так мучить.
Момун мовчки глянув на гостя онука і не сказав нічого. Бабки не було, вона пішла мирити чоловіка з дружиною,
Хлопець тихенько повечеряв кислим молоком з коржем і принишк біля вікна, боячись турбувати діда. Хлопчик теж думає про своє. Не розуміє він, чому тітка “ублажає чоловіка горілкою”. Він її б’є, а вона йому догоджає. Орозкул б’є Бекей до напівсмерті, а вона і дід прощають йому. “А навіщо прощати?” Хлопчик вважає, що без такого непотрібного і кепського людини, як Орозкул, вони чудово обійдуться на кордоні. Хлопчик фантазує,
Як вони усі разом кидаються на Орозкула, тягнуть його до річки і кидають у потік, а він принижено просить вибачення у тітки Бекей й діда. Адже він не може стати рибою. Хлопчикові весело, що він представляє собі безпорадно борсається у річці Орозкула.
Але дорослі чомусь дуже терпляче ставляться до Орозкулу, проща-ють хамство і потурають йому. “А ніхто не здогадується, що такого, як Орозкул, давно вже пора бро
Сить в річку… “
Лягаючи спати, хлопчик ніяк не міг знайти місце портфелю. Нарешті кладе його поруч з собою в головах. Хлопчик дізнається потім, що такі в точності портфелі будуть майже у половини класу, але це не збентежить його, портфель залишиться для нього самим незвичайним. Він не знає, що його чекає в житті, що “настане день, що він залишиться один на всьому білому світі і з ним буде тільки портфель. А причиною всьому з’явиться його люби-травня казка про Рогатий матері-оленисі… “
Хлопчику дуже хочеться послухати цю казку, але він не турбує діда, а сам розповідає її портфелю. “Я люблю розповідати і бачити все, як у кіно. Дід каже, що все це правда. Так було… “
Трапилося це давно. Одне киргизьке плем’я жило на березі великої і холодною рікою Енесай в Сибіру. На коні туди три роки і три місяці скакати. Тепер ця річка називається Єнісей.
Різні народи стояли тоді на Енесае, важко їм жилося, тому що вони ворогували один з одним. Вбивали всіх, кого вдавалося вбити, – такі були часи. Людина не шкодував людини. Людина винищував людини. Дійшло до того, що нікому стало хліб сіяти, худобу множити, на полювання ходити. Легше стало жити грабежем: прийшов, вбив, забрав. А за вбивство треба відповідатиме ще більшою кров’ю, і за помсту – ще більшої помстою. І чим далі, тим більше лилася кров. Найрозумнішим вважався найбільш жорстокий і підступний. У тайзі з’явилася дивна птах, і плакали ночі безперервно людським голосом: “Бути великої біді!” І настав той страшний день. Киргизьке плем’я прощалося із своїм вождем, воно несло його уздовж крутого берега енесов (“Ене” – мати, “Сай” – русло, річка), щоб душа померлого змогла в останній раз проспівати пісню про Енесае.
Чи є річка ширше тебе, Енесай, Чи є земля рідніша тебе, Енесай? Чи горі глибше тебе, Енесай, Чи є воля вільніше тебе, Енесай? Нема річки ширше тебе, Енесай, Нету землі рідніше тебе, Енесай, Нема горя глибше тебе, Енесай, Нема волі вільніше тебе, Енесай…
На похоронної сопці слід було підняти тіло вождя і показати йому чотири сторони світу: “Ось твоя річка. Ось твоє небо. Ось твоя земля. Ось ми, народжені від одного з тобою кореня. Ми всі прийшли провести тебе. Спи спокійно “. І на могилі батира (богатиря, воїна) встановлювалася брила. З ранку плем’я приготувалося гідно проводити вождя Кульчий. Були намічені і жертовні тварини для поминок.
І тоді сталося непередбачене. Як би не ворогували племена між собою, але в дні похорону вождів не прийнято було йти війною на сусідів. А тепер плем’я оточили полчища ворогів і перерізали його, не встигло навіть збагнути, що відбувається. Вбивали всіх, щоб нікому було мстити, щоб нікому було пам’ятати про це дикунство. “Було – і не було…” Людину довго народжувати і ростити, а вбити – швидше за все. Плем’я загинуло під мечами нападників і у водах енесов, куди люди кинулися, рятуючись від переслідувань. “Ніхто не встиг втекти, нікого не залишилося в живих”. Вороги тріумфували, що вони тепер займуть ці землі, ліси, стада тварин!
(10 votes, average: 4.60 out of 5)