Пісенний вернісаж п’єси “Наталка Полтавка”
Котляревський… Наша краса, наша гордість! Він “відкривач України, тобто її духовних багатств – слова, пісні, національного духу” – так висловився письменник Григір Тютюник. Думається, що той, хто доторкнувся до джерела поетичної творчості Котляревського, збагатиться духовно на все життя!
Іван Котляревський не архаїчний поет, не просто почесний класик, а “найважливіше літературне знаряддя”, бо його творчість не втратила художньої свіжості і привабливості й сьогодні, вона має естетичну цінність, несе в собі ідеї гуманізму,
Давні, але вічно молоді пісні знають в Україні. П’єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка” виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалася доля української культури, її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.
Відомо, що національний характер є складовою природного розвитку
Народнопісенне світосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.
Якщо прослідкуємо функціонування пісень у п’єсі “Наталка Полтавка”, то прийдемо до висновку, що в них розкривається національний характер персонажів. Так, головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня “Ой я дівчина Полтавка”, – це ліричний автопортрет героїні. Доповнює портрет пісня “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву”, з якої ми дізнаємося, що Наталка “небагата, проста”, але чесного роду, не соромиться “прясти, шити і носити воду”.
Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня “Віють вітри, віють буйні”. У героїні “болить серце, а сльози не ллються”, бо “хто щасливим був часочок, по смерть не забуде”. Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні “Ой мати, мати! Серце не вважає”.
Нею вона звертається до матері, що “лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”. З початку XIX ст. долітають до нас Наталчині пісні, буйні і ніжні, зігрівають зворушливою вірністю наші серця. Яким же постає перед нами пісенний портрет Петра? Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього “ні хатинки, нема щастя, ані жінки”.
Бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою нещасливу долю, він словами пісні “Та йшов козак з Дону”, каже: “Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі”. Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача. Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах – вірності, стражданні та самопожертві.
У пісні “Сонце низенько” парубок всьому світові зізнається в своєму щирому й вірному коханні. Пісня передає не тільки настрій Петра, а й його прагнення скоріше побачитися з Наталкою.
Слова пісні “Гомін, гомін по діброві”, яку виконує побратим Петра, Микола, що теж “без роду, без племені”, свідчать про мандрівний, незалежний і безкорисливий характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками-чорноморцями “тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити”.
Дзеркалом душі возного є сатирична пісня “Всякому городу нрав і права”, в якій виявлена “філософія” возного – крутія і хабарника, “філософія”, що виправдовує соціальну нерівність (“всякий, хто вище, той нижчого гне”), підлеглість бідного багатому (“бідний багатого певний слуга”), хабарництво (“всяк, хто не може, то дуже скрипить”) і т. ін. Феноменальний пісенний вернісаж п’єси “Наталка Полтавка”. У ній – 22 пісні! Пісні, якими насичена п’єса, розкривають духовну скарбницю народу.
Невмируща “Наталка Полтавка” й понині, не забутий і її автор, бо виявивши глибоке знання життя народу, зберіг до нього щиру любов.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)