Пісенна творчість Дмитра Павличка
Повертається народною піснею до Дмитра Павличка його поезія. І це не дивно, бо вірші цього поета викликають найніжніші почуття, найщиріше захоплення. Краса і нев’януча свіжість, барвистість і мелодійність – основні риси його Творчості. Привертала увагу композиторів поезія Павличка своєю неповторністю. Особливо плідною була співпраця поета з композитором Олександром Білашем – митцем, який зумів якнайкраще відчути і відтворити ліризм і народність Павличкової музи. І народжувалась пісня. . Неповторні слова… Неповторна мелодія.
Уміє поет переплести інтимні почуття з глибокими патріотичними. У поезії-пісні “Лелеченьки” змальований прекрасний образ птаха, всім серцем прив’язаного до рідної землі. І прохає птах лелек: Несіть мене, лелеченьки, Мертвого долому.
Цей птах уособлює не тільки образ патріотів
Україно моя, Україно Я для тебе на світі живу! А найбільше припала мені до душі пісня “Два кольори”, що стала улюбленою піснею мого народу. У ній майстерно переплітаються світлі, барвисті кольори із чорними, журливими. Це своєрідне філософське бачення плину людського життя, шляху, що веде від берега дитинства “у світ незнаними шляхами”: Вишита рідними маминими руками сорочка супроводжує ліричного героя протягом усього життя.
Які тільки кольори та їх відтінки не використовує народ у вишиванках! Вони, як веселки, виграють самоцвітами узорів, та переважають на них два кольори: “…червоне – то любов, а чорне – то журба”. Журба і любов, смуток і радість органічно поєднані в житті, вони є вічними супутниками людини.
Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги.
“Згорточок старого полотна” – це пам’ять, нерозривна нитка, що пов’язує з рідною землею, дає надію на останній притулок. Ліричний герой зберіг найсвятіше: пам’ять про матір, вірність рідній землі. Пісні Дмитра Павличка ввібрали в себе найніжніші почуття. Вони то крають серце невимовним болем, то сміються і радіють. Супроводжуючи все наше життя, вони допомагають виховувати людину, її кращі якості, оспівують глибокі людські почуття. Вони містять у собі великий заряд духовності, звеличують красу, служать зразком органічної єдності змісту і форми, слів і музики.
Пиши – так ніби мить остання йде. Не зрадить слово тільки те, якому, Мов Байда, зором ти відміряв шлях І дав співаючу, сміливу душу.
Дуже страшно, щоб не повернулося все знову “на круги своя”, шоб не прийшли до влади ті, хто запровадить тоталітарний режим. Тому вірш “Коли помер кривавий Торквемада”, який був написаний у 1955 році з приводу смерті Сталіна, видається дуже сучасним. Павличкові вдалося тоді розібратися в складних перипетіях післясталінського періоду, він бачив, що “здох тиран, але стоїть тюрма!” Поет був тим “єретиком”, який поступово, крок за кроком, руйнував цю тюрму і вірив, що “зрусифікований українець, навіть у десятому поколінні, якщо не згубив людської гідності, почуватиметься патріотом землі, де поховані його предки, де він народився і виріс, де виховує своїх дітей і своє безсмертя відчуває в невмирущості України”.
І як би категорично Д. В. Павличко не ставився до тих, хто “зрікся мови рідної”, він сподівається, що серед таких людей ростуть не “лише яничари і манкурти”. Помаранчева революція, на думку письменника, довела, що “змоскалізоване українство” наших східних і південних земель може виконати свою патріотичну місію. Тепер варто було б нагадати тим, хто йшов разом з усіма в лавах демократичного руху, що бути українцем – це гордість. Знати свою мову – це обов’язок. Мова дляПавличка є найбільшим скарбом, за ставленням людини до рідної мови поет визначає її моральність. Цій проблемі присвятив митець вірші “Ти зрікся мови рідної”, “О рідне слово, хто без тебе я?..”, “Між горами в долинах – білі юрти…” Дмитро Павличко поважає той народ, який береже свою “прадідну” мову і вміє її захищати не лише від чужинців, але й від зрадників. Одержавши у спадок від предків рідне слово, Д. В. Павличко втишає ним “спрагу серця”, запалює свою душу. Звертаючись до мови, як до святині, поет говорить:
Так не засни в запиленому томі, В неткнутій коленкоровій труні Дзвени в моїм і правнуковім домі!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)