“Підранки” Григора Тютюнника
Доля в українського письменника Григора Тютюнника була складною і навіть трагічною з дитинства, на яке припали роки воєнного лихоліття, повоєнної розрухи й голоду. Дітям у той час доводилося дуже рано дорослішати, заміняти батьків, що пішли на фронт. А свого тата Григір не бачив із шести років, бо той був репресований і не повернувся із заслання.
Читаючи малу прозу та повісті Тютюнника, поринаєш у трепетний, вразливий, проте такий мудрий світ дитячої та юнацької душі. Герої Григора Тютюнника – прості, але часто з тонкою душевною організацією,
Павлусеві з повісті “Вогник далеко в степу” доводилося разом із товаришами щодня, у спеку й завірюху, долати вісімнадцять кілометрів до ремісничого училища і не спізнюватися,
Малий хлопчина Климко, залишившись сиротою у воєнний час, не лише зумів про себе подбати, а ще й допоміг учительці з малим дитям. Сам іще дитина, Климко вирушає у небезпечну подорож за кілька десятків кілометрів по сіль, щоб потім виміняти її на молоко для немовляти та їжу. Випадкова куля обриває життя хлопчика майже біля рідної домівки. А з рюкзака тоненькою цівкою ллється молоко і сиплеться сіль…
Зовсім інша, “любовна” історія у героя новели з такою колоритною назвою – “Три зозулі з поклоном”. За життєвими стосунками Марфи, а також Софії та її чоловіка – батьків ліричного героя – криється велика трагедія усього народу – сталінська репресія, тоталітарний режим. Мільйони безневинних людей відправлялися на заслання і знищувалися морально та фізично.
У будь-якій ситуації залишатися людиною – ось до якої думки приводить читача незабутня й неперевершена проза Григора Тютюнника.