“Піч – це тепле суспільне місце, де полюбляють перебувати “оборонці” рідної землі й вірні сини Вітчизни” за віршем В. Самійленка “На печі”
Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського та інших видатних українських письменників та поетів, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина – талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. Таких балакунів поет гостро висміює у сатиричному вірші “На печі”. Володимир Самійленко
“І у мріях скликаю численні полки
З тих, що стати за край свій охочі,
Слово ж маю на те, щоб ховати думки,
Якщо зраджують їм мої очі”.
Ці вірші Володимира Самійленка відігравали і зараз відіграють величезну роль у справі пробудження національної
“І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить”.
Володимир Самійленко був дуже популярним серед співвітчизників свого часу. Наприклад, Іван Франко захоплено про нього писав: “Се просто благотворно – смакувати духовні клади такого поета”. Протягом довгого часу ім’я видатного поета майже не згадувалося, але тепер, нарешті, його творчість повернулася до нас і вчить сучасне покоління по-справжньому любити рідний народ і рідну землю.
Українська художня література всеохоплююча і багатогранна, бо вона торкається майже всіх аспектів суспільного та особистого життя нашого народу. Особливо це відноситься до сатири і громадянської лірики, до якої належить і творчий нащадок Володимира Самійленка. Яскравим прикладом сатиричної поезії митця і є вірш “На печі”, в якому поет висміює так званих “патріотів”, які перебуваючи осторонь суспільно і політичного життя, лише на словах декларують свою любов для Батьківщини, але при цьому не роблять для неї нічого корисного
“Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом,
За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,
Моє серце сповнялось клопотом”.
Єдиним виправданням таких “патріотів”, яке вони вважать вагомим, є те, що піч, на якій вони лежать – “не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні…”. А віддаються ними рідній країні лише порожні слова про національні та історичні цінності та мрії героя цього сатиричного твору. Для гостроти сприйняття ідеї вірша “На печі” В. Самійленко використовує різноманітні художні прийоми – сатиричну поезію написано від першої особи, в ній використовується жанр української думки, значимість якої підсилюється словом “патріотична”.
“Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі”.
Дивовижною властивістю сатиричної творчості В. Самійленка є її універсальність. Наприклад, видаливши дату написання вірша “На печі” та додавши до нього підзаголовок, цей твір можна вважати актуальним і в наш час. Адже псевдопатріоти існували в усі часи, існують вони й сьогодні, нажаль, будуть існувати і в майбутньому. Інколи, прислухаючись до виступів деяких сучасних партійних та суспільних діячів, мимоволі дивуєшся, як В. Самійленку ще сто років тому вдалося так точно описати порожні балачки окремих наших політиків. Поетові добре вдалося у невеликому за обсягом творі висвітити усю недолугість і брехливість “патріотів”, які, навіть не злазячи з печі, намагаються своїми балачками привернути до себе увагу сучасної спільноти.
Як стверджує Володимир Самійленко – любов до України – це не порожні слова, і це ствердження він довів сучасникам та нащадкам своїм життям та своєю творчістю. Адже все, про що писав видатний поет, присвячувалося рідному народу і рідній землі, яку він любив безмежною любов’ю справжнього громадянина своєї країни. Наприклад, окремий цикл поезій В. Самійленка під назвою “Україні” чітко визначає роль та місце митця і роль патріота у суспільному житті своєї Батьківщини, яке, звичайно, зовсім не на печі.
“І поки на землі ще є одна сльозинка,
Поезія її нащадкам передасть;
І поки на землі ще втіха є невинна,
Поезія в її ще радощів додасть”.
Такою була громадянська позиція Володимира Самійленка – істинного вболівальника за долю милої його серцю України і справжнього патріота. Дуже хотілося б, щоб поетична спадщина В. Самійленка, його яскрава творчість залишилися в історії української літератури якнайдовше, а от реалії, що були описані у сатиричних поезіях, – зникли б якнайшвидше.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)