Люблю тебя, Петра творенье… О. Пушкін Для всіх нас природні і звичайні поняття Петербург Пушкіна, Петербург Гоголя, Достоєвського, Блока, Ахматової… Петербургом просочена література: він такий неповторно красивий, такий значний, що просто не міг не ввійти у творчість художників, письменників, поетів. Петербург не тільки одухотворений, він живий. У кожного з нас він свій, неповторний і єдиний. Міста – як люди. До Петербурга так і ставляться – як до живої істоти. Хтось любить його і вважає прекрасним, для когось він чужий і бездушний…
Для Достоєвського Петербург – “найзловмисніше і відворотне місто в світі”. Вустами героїв Достоєвський передає своє ставлення до нього: “…справжнє нещастя живе в Петербурзі”, “…це місто напівбожевільних… Рідко де знайдеться стільки похмурих, різких і дивних впливів на душу людини, як у Петербурзі…” І все-таки Достоєвський дуже любив Петербург. Це місто його молодості, його народження як письменника, його запаморочливих успіхів, трагічних переживань і втрат. Він необхідний йому для творчості: часто Петербург ставав джерелом його натхнення. Але він, так само, як його герої, почуває
себе в цьому місті неприкаяним. За час життя в Петербурзі Достоєвський переїжджав з одного будинку в інший двадцять разів. Більше трьох років не жив у жодному. Усі адреси в основному – у кутових будинках. Він любив перехрестя, перспективи. Часто ці будинки знаходилися проти церкви або собору: Казанського собору, церкви Володимирської Божої Матері, Исаакієвського собору. Петербурзькі церкви і собори, напевно, подобалися Достоєвському своєю величчю, закінченістю форм, гармонією ліній. Шістнадцятирічний Достоєвський, коли опинився в Петербурзі, уже багато про нього читав і чув. Це було місто, оспіване Пушкіним, улюбленим поетом, якого майбутній письменник знав напам’ять і чию кончину сприйняв як особисте горе. Московське дитинство, родина – усе це залишається по один бік; незнайоме місто, небажане навчання, бурлацьке життя – по інший. Якось Достоєвський помітив, що в зустрічі з містом дуже важливе перше враження. Він побачив Петербург навесні, у травні, напередодні білих ночей – найпоетичнішого для міста часу. Своє знайомство з містом він називав “мандрівкою”. Білі ночі додавали містичному образові Петербурга додаткових фантастичних барв. Відчуття Петербурга як міста-примари збереглося в Достоєвського на все життя. Достоєвський написав трохи більше тридцяти творів, і в двадцятьох з них є присутнім Петербург. Іноді як тло, але частіше як діюча особа. Найчастіше зустрічається у його описах Петербурга – передзахідний час. “Косі промені сонця, що сідає”, – цей образ присутній майже в усіх романах. Чисті кольори в петербурзькій палітрі Достоєвського з’являються тільки тоді, коли місто осяяне сонцем. У похмурі дні місто похмуре, безбарвне, сумне: переважають жовто-коричневі і сіро-зелені тони. Завершальний образ міста-міражу Достоєвський дає в “Підлітку”: “А що як розлетиться цей туман, чи не піде з ним разом і все це гниле, слизьке місто, і залишиться колишнє фінське болото, а посередині нього, мабуть, для краси, бронзовий вершник на схарапудженому, загнаному коні?” Ставлення Достоєвського до міста буває піднесеним, сентиментальним. “Є в мене в Петербурзі кілька місць щасливих, де я чомусь бував колись щасливий, і що ж – я бережу ці місця і не заходжу в них якомога довше навмисне, щоб потім, коли буду вже зовсім один і нещасливий, зайти, посумувати і пригадати…” У Достоєвського відносини з містом особистісні, тому він не відкриває цих місць. У письменника є місто “бідних людей”, “принижених і ображених”, є підпільний Петербург, є трагічний… Петербург Достоєвського змінює маски, а сам Достоєвський – квартири. Він надає перевагу двом районам – навколо Володимирської площі і поруч із Сінною. Героїв своїх він “розселяє” поблизу: життя власне і життя в романах переплетені, заплутані в його “зловмисному” місті. Його герой Раскольников живе в непридатній для житла кімнаті: у дохідних будинках здавалося абсолютно все, будь-які закутки, підвали, горища. Достоєвський, як ніхто інший, прекрасно знав, що значить жити в подібній клітці: вісім місяців він провів в одиночній камері Олексіївського равеліну Петропавловської фортеці, перебуваючи під слідством у справі петрашевців. Черевом Петербурга була Сінна площа з прилеглими до неї районами. Тут було безліч нічліжок, будинків розпусти. Сінна була місцем, де відбувалося багато епізодів роману, у тому числі і зустріч Раскольникова зі Свидригайловим, який добре знав цей район, особливо будинок Вяземського на Сінній, де була нічліжка для мешканців петербурзького дна. Єкатерининський канал – ще одне місце дії багатьох сцен роману. Раскольников вештається вздовж каналу, довго виглядаючи, де можна було б покинути взяті в лихварки речі. Тут же біля Вознесенського мосту відбудеться сцена божевілля Катерини Іванівни. Досить часто в романі Достоєвського згадуються мости: “…Дійшовши до моста, він зупинився”; “…раптом повернув на міст…”; “Раскольников стояв на Миколаєвському мосту”. Іноді письменник передає своє відчуття від якогось певного місця в місті: “…я пішов по Сенатській площі, тут завжди буває вітер… Сумне, важке місце…” Майже в усіх творах Достоєвського присутній Петербург. Читаючи їх, відчуваєш, яким дорогим було письменнику це дивне, “зловмисне” місто, як тісно він був з ним зв’язаний…
