ПЕТЕФІ, Шандор
(1823 – 1849)
ПЕТЕФІ, Шандор (Petofi, Sandor – 01.01.1823, с. Кішкереш, Словаччина – 31.07. 1849, с. Фехередьхаза) – угорський поет.
Батько майбутнього поета, серб Іштван Петрович, був різником, а мати, словачка Марія Хруз, – служницею. Дитиною Петефі навчався у різних школах, зокрема у Пешті (1833- 1834), Асоді (1835-1838), Шельмеці (1838-1839), де почав віршувати. Закінчити гімназію Петефі завадили розорення батька, а також захоплення театром. У 1839 р. П. – статист Національного театру, проте злидні змусили його того ж таки року записатися в солдати. Полк Петефі
8 вересня 1847 р. Петефі одружився із дочкою управителя ердьокського замку Юлією Сендреї. У них народився син Золтан. Після трагічної
Перший вірш Петефі “Пияк” (“Aborozo”) з’явився в журналі “Athenaeum” 1842 р. У 1844 р. Петефі вирушив у Пешт з наміром видати свої вірші. Велику допомогу юному поетові надав відомий поет-романтик М. Верешмарті, й того ж таки року вийшла друком перша поетична книга Петефі “Вірші” (“Versek”).
У своїй першій книзі Петефі звертається до жанрів народної пісні, пейзажних замальовок та любовних віршів, жанрових образків. Він пориває з умовностями класицистичної поезії, протиставляючи ш простоту і природність народної пісні. П. не просто запозичує окремі фольклорні мотиви, ритміку й образний лад народної поезії, а й стає виразником народних дум і сподівань, народного погляду на дійсність. Деякі з ранніх віршів Петефі сприймалися народом як частина фольклорної культури (“Торг” – “Alku”, 1845). Героями багатьох поезій Петефі стають прості люди, селяни, наймити, пастухи, що нерідко зображаються на тлі широких степів. Світ природи у Петефі, як у багатьох поетів-романтиків, – царство свободи, якої поет не може знайти у суспільстві. З арсеналу романтичної поезії Петефі запозичує образи розбурханої природної стихії: моря, бурі, грози, вітру (“Розбурхане море”, “Змовкла грозова арфа бурі”, “Вітер”, “Тиса”), які передають не суб’єктивний душевний стан поета-романтика, а часто символізують міць народного духу, приховані можливості народного характеру.
Основні тенденції ранньої творчості Петефі найповніше виражені у його епічних поемах “Сільський молот” (“A helyseg kalapacsa”) і “Витязь Янош” (“Janos vitez”, обидві – 1844). У герої-ко-комічній поемі “Сільський молот” Прописуючи незначні події – бійку у корчмі, використовує високий, пишномовний стиль рицарської поезії, що створює комічний ефект і дозволяє поетові висміяти прибічників консервативної естетики, літературної умовності і манірності.
Водночас Петефі є чудовим ліриком, співцем природи і кохання. У його віршах ліричного плану навдивовиж органічно поєднуються щирість почуттів із безпосередністю їхнього вираження:
Ковзкий сніжок. Біжать санки.
До церкви милу повезли,
Вінчати милу повезли,
Од серця в мене відняли.
Коли б я снігом бути міг, –
Попід саньми б заметом ліг,
Щоб коні кинули її
В обійми пристрасні мої.
Щоб на уста поклав я їй
Останній поцілунок свій,
На серце їй упав би я,
Розтав би – й смерть прийшла б моя.
(“Ковзкий сніжок”, пер. Л. Первомайського)
Фольклорно-казкова поема “Витязь Янош” – розповідь про простого селянського парубка та його неймовірні пригоди. Герой перемагає велетнів та чаклунок, знаходить живу воду і здобуває щастя у “країні мрії”, що символізує майбуття народу. Демократизм, переконаність у необхідності змін, віра у майбутнє народу, простота і виразність форми наближають поему до справжнього народного епосу.
У 1845-1846 pp. Петефі написав ліричний цикл “Хмари” (“Felhok”, 1845-1846), у якому головне місце займають мотиви світової скорботи на кшталт Дж. Н. Г. Байрона. Поет гостро відчуває дисгармонію світу і сумнівається у можливості віднайти гармонію, не знає шляхів її досягнення.
Новий етап у творчості Петефі характеризується наближенням його до реалізму. В одному з програмних віршів цього періоду “Поетам XIX століття” (“А XIX szazad koltoi”, 1847) він викладає своє уявлення про естетичний та суспільницький ідеали. Вірш підкреслено полемічний. За структурою це своєрідна суперечка поета з його ідейними супротивниками, з тими, хто сіє втішні ілюзії серед народу. Заперечуючи брехливі ідеали, Петефі утверджує своє уявлення про гідне життя, яке для нього нерозривно пов’язане з принципами Рівності і Справедливості. Для Петефі прекрасні лише те життя й та людина, які осяяні світлом думки. Ідеал поета включає Розум як необхідну умову краси та гармонії. Естетичний та суспільницький ідеали Петефі зберігають істотні риси просвітницького ідеалу, збагачуючи його на новому етапі історичного та літературного розвитку революційним пафосом, тісніше зближаючись із життям.
1848 р. – вершина творчої еволюції Петефі, який став одним із вождів угорської революції та визнаним поетом. У поезії Петефі посилюються громадянські мотмви, поет свідомо віддає свою ліру повсталому народові (“До нації” – “A nemzethez”, 1848; “На шибеницю королів!” – “Akasszatok fol a kiralyokat!”, 1848). Вірш “Національна пісня” (“Nemzeti dal”, 1848) став гімном революції.
Останнім значним твором Петефі є філософська і символічна поема “Апостол” (“Az apostol”, 1848), герой якої Сильвестр долає нелегкий шлях революційної боротьби.
Трагічні події 1849 p., коли угорська революція була близькою до поразки, не викликають у поета розчарування чи пригніченості. П. вірив у перемогу і мріяв про вільну Угорщину (“Я стверджую: мадяри переможуть”). Петефі загинув в одному із останніх боїв поблизу Шегешвара у сутичці з козаками царської Росії.
Петефі – засновник національної форми реалізму в угорській літературі. Його реалізм якнайтіснішим чином пов’язаний з фольклорними традиціями, а також із традиціями просвітницької літератури Угорщини (Ф. Казінці, Я. Бачані, М. Чоконаї). Серед найулюбленіших поетів Петефі називав Ж. П. Беранже і Р. Бернса, демократизм яких він успадкував.
Серед перших перекладачів Петефі українською мовою слід назвати П. Грабовського, котрий переклав і переспівав понад 30 його віршів. Згодом поезії Петефі перекладали Ю. Шкробинець, Л. Первомайський та ін. Творчість угорського поета досліджувала К. Шахова.
В. Триков
(2 votes, average: 5.00 out of 5)