Переломні моменти минулого Росії в трагедії А. С. Пушкіна “Борис Годунов”
У цій п’єсі поет з величезною силою творчого натхнення відтворив картину історичного минулого Росії. Працюючи над “Борисом Годуновым”, Пушкін хотів “перетворити російський театр”: замість придворної трагедії класицизму дати зразок народної драми шекспірівської сили й глибини, що показує широку й правдиву панораму однієї із самих драматичних епох російської історії. Задум цей був здійснений.
Гостра драматична боротьба Дмитра Самозванця із царем Борисом, повна таємниць, потрясшая ціле державу, давно залучала Пушкіна. Він
Прогресивна й новаторська спрямованість драми – у твердженні народу визначальною силою історії. Царі панують, користуючись обманом, темрявою, політичною несвідомістю народу. Події історії визначаються відношенням до них народу, його думкою – такий основний ідейний пафос цієї соціально-політичної трагедії.
Міць народу не могли не почувати, не розуміти правителі, самодержці, їхні пособники й слуги.
У трагедію входить і зображення соціальної боротьби, суспільних відносин народу й влади. Користі пануючого стану, протиріччю інтересів бояр і самодержавства протипоставлені справедливість, доброта, великодушність, моральна краса простого народу – справжнього хоронителя російських національних вдач і звичаїв. У стихійній ненависті до Бориса народ може його проклинати, але, побачивши його дітей під стражів, люди переймаються до них щирим співчуттям: “Батько був лиходій, а дитинки безневинні”. Довідавшись про те, що дружина й син Бориса по-звірячому вбиті боярами, “народ у жаху мовчить”. Народ, що мріяв про доброго й справедливого царя, не мириться із царем-ошуканцем.
Пушкін пояснив падіння пануючи соціальними обставинами. На його думку, основна причина катастрофи Бориса Годунова в роз’єднанні з народом, у невдоволенні народних мас зловживанням владою. Вся трагедія, за словами літературознавця Д. Д. Благого, розвертається як “мирський”, а не “божий” суд над царем Борисом, – “суд історії”. Самозванець підкупив народ обіцянками звільнити від непосильних тягот, від покріпачення, він іде до влади на хвилі народного невдоволення Борисом. Але народ розпізнає в ньому зрадника національних інтересів,
Жахається від його злодіянь, убивств ні в чому не винних членів сім’ї Бориса й позбавляє Самозванця своїх симпатій.
Малюючи самодержців злочинцями, пояснюючи скинення Бориса невдоволенням повсталого народу, Пушкін прагнув показати, що в ізоляції від народу соціально-політична боротьба приречена на невдачу, затверджував, що не царі, а народ творять історію, – у такий спосіб поет відбивав самі передові настрої 1820-х років.
Борис Годунов зображений у поемі як далекоглядний державний діяч, тонкий політик, просвітитель, що щиро бажає принести народу благо, покінчити з абсолютною владою бояр на місцях. Він люблячий батько, але при цьому кривавий лиходій, удаваний, мстивий властолюбець. Василь Шуйский – лукавий і честолюбний слуга пануючи, сміливий, але хитрий і розважливий, здатний плести інтриги, ласкаво лицемірити з потрібними людьми, підлещуватися перед груб і сильними й самому бути грубим з підвладними. Самозванець – натура дуже суперечлива: обдарований, честолюбний, самовпевнений і хвалькуватий авантюрист, зухвалий, хоробрий воїн, відкритий до добра й зла, зрадник батьківщини й спритний дипломат.
Зображуючи своїх предків заколотниками, що відстоюють права народу, інтереси націй, поет не відступив від історичної правди, натякаючи в той же час на свої особисті відносини із самодержавством. ” Борис Годунов ” – перша в російській літературі дійсно реалістична трагедія. Своїм реалізмом, вірністю історичній правді, вона вплинула на наступний розвиток всієї російської драматургії, а М. Горький називав А. С. Пушкіна автором “кращої нашої історичної драми”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)