Переказ сцени сцени в театрі вар’єте по роману “Майстер і Маргарита”
Однією із причин, що спонукали “професора чорної магії” Воланда “у годину небувало жаркого заходу” відвідати столицю, є його прагнення познайомитися з москвичами. У так званих “московських” главах ми бачимо переважно одиничні образи московських жителів, вихоплених з юрби. На перших сторінках роману перед нами проноситься строката низка таких персонажів, як невдачлива Ганнушка, що розлила масло на трамвайних шляхах, середньої руки поет Рюхін і, нарешті, незворушна кондукторка трамвая, що заборонила котові Бегемотові їздити
Воланд, що поставив за мету з’ясувати стан сучасного суспільства, безпомилково вибирає Стьопино вар’єте як об’єкт своєї уваги, оскільки саме тут на дешевих поданнях, супроводжуваних жартами недалекого Бенгальського, можна подивитися на багатих московських громадян у достатній кількості. Симптоматично те, що жителі столиці, мають прекрасні можливості, відвідувати музеї й гарні спектаклі,
“Простити! Простити!” – пролунали спочатку окремі… голосу, а потім вони злилися в один хор…” Після цього феномена людської жалості чарівник велить “надягти голову” назад. “…Люди як люди, – містить він, – люблять гроші, але це завжди було…”
Однак фокус із грішми – не єдина спокуса, приготовлена хитромудрою зграєю для московських жителів. На сцені виникає незвичайний магазин з жіночим одягом і аксесуарами, і ця надзвичайна подія настільки вражає не глядачів, що вірять у чудеса, що вони не зауважують зникнення головного мага, що станув у повітрі разом зі своїм кріслом. Роздача безкоштовного одягу, що пропадає після сеансу, є своєрідною метафорою психології московського обивателя, упевненого у своїй захищеності від зовнішнього миру й навіть що не припускає про те, що й він перебуває під владою обставин. Ця теза підтверджується на прикладі ситуації з “почесним гостем” Семплеяровим, завзято потребуючим “негайного викриття” всіх показаних раніше фокусів. Анітрошки що не стушувався в цій ситуації Фагот негайно “викладає” високоповажній публіці важливого пана з його численними зрадами й зловживаннями службовим становищем. Після отриманого “викриття” збентежений діяч культури стає “деспотом і міщанином”, одержуючи в добавок удар парасолькою по голові.
Все це немислиме феєричне дійство одержує відповідне завершення під какофонію “урізаного” музикантами маршу. Задоволені своїми витівками Коровьев і Бегемот зникають слідом за Воландом, а приголомшені москвичі розходяться по будинках, де їх очікують нові приводи для подиву…
Сцена в театрі вар’єте є своєрідною моделлю більше важливої події роману – балу в Сатани. І якщо обдурені глядачі персоніфікують собою лише дрібні пороки, то пізніше ми зштовхнемося із самими великими грішниками всього людства.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)