Навіщо у романі Майстер і Маргарита чергуються сцени з московської й ершалаимской життя?

Бувають дивні сближенья. О. С. Пушкін “Майстер і Маргарита” – подвійний роман; він складається із двох романів, одночасно схожих і несхожих один на одного: роману про долю Майстра й роману Майстри про Понтія Пілаті. Часовий інтервал у дві тисячі років без одного століття розділяє дії цих романів. Вони протипоставлені один одному як священна й людська історія В “античному” романі представлена всесвітня, вселюдська історія, що існує поза часом і простором. По чіткості ідеї цей роман схожий на притчу, де діють не стільки конкретні

образи-особистості, скільки образи-символи: герой (Иешуа), боягуз (Пілат), лиходій-інтриган (Кайфу), друг-учень (Левий Матвій), зрадник (Іуда).

Священна історія містить у собі повне знання доль людства, всієї її події володію! універсальністю, тобто багато разів у різних варіаціях повторюються в реальній людській історії. В “московському” романі зображені цілком пізнаване місце й історичний час, у яке живуть сам Майстер і інші реальні герої роману, – Москва кінця 20-х років XX століття Однак читач сприймає книгу Булгакова як цільний, закінчений добуток. Чому? Поєднує два романи, по-перше, те, що в обох є герої (Воланд

і його звитий, Левий Матвій, Маргарита – кохана Майстри й відьма), які, завдяки своєї напівфантастичної-напівреальній сутності, вільно переміщаються з одного роману в інший, скріплюючи їх і композиційно, і змістовно.

Наприклад, Воланд – князь тьми й герой священної історії – є в Москву подивитися на москвичів з певної точки зору, про що прямо заявляє під час сеансу чорної магії: “Мене цікавить (… ) набагато більше важливе питання: чи змінилися городяни внутрішньо?” (1, 12).

Воланд і супровідні його дрібні біси створюють ситуації, у яких москвичі викривають себе повністю. Відбувається це жартівливо, іронічно весело, тобто через осміяння. По-друге, письменник стирає різку границю між романами, але все-таки зберігає розходження між ними. Булгаков представляє людську історію як іронічно знижене відбиття священної історії.

Не випадково в “Майстру й Маргариті” зближаються два міста-столиці (Москва й Ершалаим), дві юрби – жителі обох міст (глядачі в театрі Вар’єте під час сеансу чорної магії й цікаві зеваки на Лисій Горе в сцені страти Иешуа), дві організації, що регулюють духовне життя суспільства (МАССОЛИТ і Синедріон), схожі по суті герої (Майстер – Иешуа, Іван Бездомний – Левий Матвій, Берліоз – Кайфу, Алоизий Могарич – Іуда). Обидва романи закінчуються однієї й тією же сценою – “останньою” грозою над Ершалаимом і Москвою: в есхатології (вченні про кінець світу) страшна гроза передвіщає настання Страшного суду. По-третє, священна історія, подібно людської, одержує не схематичне, що можна було б очікувати від притчі, а живий і барвистий опис: в “античних” главах з’являється безліч героїв, відзначених індивідуальними рисами: римські легіонери (тупий садист Марко Крисобой і проникливий, виконавчий Афраний), чиновники (цікавий секретар суду), непереборна спокусниця Низу, безсовісний провокатор і молодий сластолюбець Іуда. Ретельно розробленими характерами володіють два головних герої-антагоніста “античного” роману – Понтій Пілат і Иешуа.

По-четверте, події “античного” і “московського” романів відбуваються з інтервалом майже у дві тисячі років, але при цьому паралельно: навесні, напередодні свята Великодня, протягом п’яти днів Жагучого тижня – від середовища до воскресіння (про це в книзі Г. А. Лесскиса “Триптих М. А. Булгакова про російську революцію” М. , 1999, з 246-247). Иешуа розповідає Пілатові під час допиту, що в середовище прийшов в Ершалаим, а ввечері в будинку в Іуди його заарештували. У середовище ж у Москві на заході дня Берліоз і Бездомний розмовляють із підозрілим професором чорної магії. У четвер Иешуа допитували із пристрастю в Каифи (наступного дня Пілат бачить синець і садна на особі філософа) і винесли смертний вирок від імені Синедріону, а в Москві Іван Бездомний попадає в клініку Стравінського й слухає історію Майстра, Степу Лиходіїв летить у Ялту, Воланд дає приголомшливе подання у Вар’єте. У п’ятницю Пілат затверджує смертний вирок Иешуа, бродячий філософ умирає на хресті, Пілат наказує вбити Іуду, а в Москві відбувається Великий бал у сатани, де кожний одержує по заслугах: Берліоз – небуття, Алоизий Могарич – викриття й пожежа, що знищує його квартиру, Майстер – пам’ять, Маргарита – коханої людини.

У суботу Левий Матвій і Воланд домовляються про долю Майстра; Майстер і Маргарита вмирають, воскреють, прощаються з Іваном Бездомним у клініці Стравінського, Понтій Пілат одержує прощення. У воскресіння на світанку Майстер і Маргарита знаходять свій спокій В-П’ятих, у тридцять других розділів “Прощення й вічний притулок” герой “античного” роману Понтій Пілат і герої “московського” роману Майстер і Маргарита зустрічаються десь між Москвою й небесним Ершалаимом; Пілат із придуманого літературного героя перетворюється вживого, а Майстер виявляється в трансцендентальному світі. Таким чином, Булгаков зображує дві різні моделі того самого миру: трагічну, філософську (“античні” глави) і блазнівську, сатиричну, побутову (“московські” глави). Перша модель дає апокаліпсичне пояснення всьому що відбувається: інтерпретує Воланда як сатану, а його перебування в Москві – як початок Страшного суду; смерть Майстра й Маргарити – як їхній перехід у трансцендентальний мир; сни професора Понирева – як містичне спілкування із цим миром.

Друга модель повідомляє Воланда і його свиту “зграєю гіпнотизерів і черевомовців” (епілог); частина подій – не відбувалися насправді, а тільки приснившимися деяким персонажам (сон Івана Бездомного – глава “Страта”, “валютний” сон кербуда Никанора Івановича Босого). Незвичайні події в “московських” главах виявляються “спритним прийомом”, що дозволяє розгорнути занятний сюжет, показати характери реальних земних героїв і деякі сторони цілком реального московського побуту. Підбиваючи підсумок вищесказаному, потрібно відзначити, що у романі “Містер і Маргарита” автор прагне осмислити й зобразити сучасну йому радянську епоху, тому головна увага (28 глав з 32) присвячено опису строкатого московського життя кінця 20-х часів XX пеку.

Булгаков показує буденні турботи простих сто-особистих жителів (“квартирне питання”, дефіцит усього й вся), хитрування різних шахраїв і пройдисвітів, бюрократизм чиновників, ідейний диктат “духовних вождів”, розваги москвичів, діяльність секретних каральних органів. Однак вирок цього життя й цьому суспільству письменник виносить досить оригінально – через порівняння “античних” і “московських” глав. Роман “Майстер і Маргарита” демонструє булгаковський погляд на філософію історії: людство розвивається циклично, в історичному часі проявляються закономірності загальної історії Тому Ершалаим і Москва представляють ту саму тоталітарну державну систему, зі схожою фанатичною державною ідеологією (іудаїзм і атеїзм), зі схожими методами придушення ідейних супротивників (донос, лжесвідчення, страта-розправа). Як в “античних” главах народ і правителі не зрозуміли, що погубили людини, що проповідує високу моральну істину, так і в “московських” главах люди не розуміють щирого сенсу життя, скидаючись гублять письменника, який хотів нагадати їм про головні духовні цінності – добрі, волі, любові. Іншими словами, нова держава в Радянському Союзі не сформувалося, хоча воно гордо називається перше у світі пролетарська держава; у ньому не існує людей нового типу, вільних від недоліків класового суспільства.

І Радянський Союз, і радянські люди по суті дуже нагадують колишні держави й людей, що жили дві тисячі років тому без одного століття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Навіщо у романі Майстер і Маргарита чергуються сцени з московської й ершалаимской життя?

Categories: Шкільні твори

Links