Переказ роману Тургенєва “Дворянське гніздо”
Психологізм роману “Дворянське гніздо” величезний і дуже своєрідне. Тургенєв не розгортає психологічного аналізу переживань своїх героїв, як це роблять його сучасники Достоєвський і Л. Толстой. Він обмежується самим необхідним, зосереджуючи увагу читача не на самому процесі переживань, а на його внутрішньо ж підготовлених результатах: нам ясно, як поступово виникає в Лізі любов до Лаврецкому. Тургенєв дбайливо відзначає окремі етапи цього процесу в їхньому зовнішньому прояві, але про те, що робилося в душі Лізи, ми тільки догадуємося
Не
Цієї повноти письменник Досягає за допомогою внутрішнього монологу (у Лаврецкого) і тим, що скупе зображення кожного моменту в переживаннях Лаврецкого й особливо Лізи доповнюється повними значення натяками на те, що робиться в їхніх душах. Почуття героїв роману, їхні настрої передаються іноді через паузи, іноді просто через погляди, вираження особи або інтонації голосу. У наростаючому зближенні Лізи й Лаврецкого Тургенєв виділяє трагічний мотив, начебто насувалося щось складне, важливе, моторошне.
Це відчуття підсилюється тим, що іноді Тургенєв прибігає до ліричних коментарів, до вигуків і афоризмів, що пояснюють, що відбувається в душах його героїв (“щось веселе й дивовижне”, “щось таємниче приємне”). Тургенєв – великий майстер у передачі інтимних переживань людини. Ніколи не вживаючи різких романтичних фарб, він досягає справді романтичного настрою в поетичному зображенні таємниць любові
Тургенєв часто використає недомовки, показуючи відносини Лізи й Лаврецкого. Їхня любов майже мовчазна. Залишаючись наодинці у вітальні, у саду, у ставка при зустрічах, Лаврецкий і Ліза мало розмовляли один з одним, мовчазно переживаючи те, що розвивалося в їхніх серцях. Ліричні умовчання часто супроводжуються ліричними питаннями самого автора, що підкреслюють силу й глибину почуттів його героїв. “Та й до чого було говорити, про що розпитувати? Вона й так усе розуміла, вона й так співчувала всьому, чим переповнялося його серце”.
Відчуття трагічності долі Лізи й Лаврецкого підсилюється й зненацька виникаючими спогадами й образами минулого, деталями й предметами, пов’язаними з дорогим минулим. Так, усе до дріб’язків пригадується Лаврецкому при відвідуванні їм через вісім років садиби, де він пережив коротке щастя, що зненацька змінилося гіркотою й тугою
Там, де Тургенєв звертається до відносин Лаврецкого й Лізи, що переважає тоном його оповідання є елегійний тон. Настрою Лаврецкого письменник часто передає такими визначеннями: “сумно стає на душі”, “смутно стало йому на серце”, “смуток про неї була томлива й не легка”. Навіть радість переплітається в переживаннях Лаврецкого й Лізи з почуттям гіркоти й з невеселими думами: “Душу його охопило те почуття, якому немає рівного й у насолоді й у прикрості”; “Серце в Лаврецком здригнулося від жалості й любові”.
Картини природи в “Дворянському гнізді” одержують значний розвиток. Після повернення Лаврецкого в рідні місця “давно їм небачена російська картина навівала на його душу солодкі й у той же час скорботні почуття”. У добутку такого трагічного звучання, як роман “Дворянське гніздо”, картини пейзажу відіграють роль оркестровки основного лірико-трагічного мотиву. Зміна світлих і темних фарб природи поперемінно відбувається в романі, відповідно до змін у долі Лізи й Лаврецкого. У тиху й світлу літню ніч пролунав їхній єдиний поцілунок. Але в цілому атмосфера роману перейнята настроєм зів’янення, виконана поезії заходу
Повторювані звертання до минулого, часті спогади, особливо сумні спогади Лаврецкого про дні його скороминущого щастя, підсилюють у цілому відчуття зів’янення, смутну картину життя, що йде в минуле, враження заходу “дворянських гнізд”. Навіть пейзаж “Дворянського гнізда” по перевазі вечірнім, західним або нічним, освітленим місячним сяйвом і мерехтливими зірками. Тургенєв часто показує й дорогу, що тікає вдалину, по якій їде Лаврецкий, вертаючись до себе додому. Увядающая осінь і потім холод зими розлучають героїв. Холод увядающей життя не раз охоплює старіючого Лаврецкого. Але життя йде вперед. Пройшло вісім років. “Знову повіяло з неба сяючим щастям весни: знову посміхнулася вона землі й людям; знову під її пещенням усе зацвіло, полюбило й запекло”.
У зображенні переживань Лізи й Лаврецкого в момент зародження й розвитку їхньої любові Тургенєв часто використає мотив тиші, на-сишая нею й навколишню їхню природу і їхні настрої: “ніч була тиха й світла”, “усе було тихо навкруги”, Ліза “тихенько підійшла до стола…”, “була безмовна, ласкава ніч”, “червонуватий високий очерет тихо шелестів навколо них, спереду тихо сіяла нерухома вода, і розмова в них ішов тихий”. Так зливаються в одну “тиху” сюїту настрою людей і картини природи
Але в цю безмовність раптом уривається велична симфонія Лема. Музикою підсилюється й оттеняется емоційність добутку. У романі звучить Музика Бетховена, Вебера, Доницетти, Штрауса, Аляб’єва. Музику складають самі герої, вона відбиває їхній щиросердечний стан в окремі моменти, передає навколишню їхню побутову атмосферу, доповнюючи красу природи, підсилюючи ліризм і загальний поетичний колорит роману
Чудово зливаються в романі Тургенєва любов, натхнення, мистецтво, краса природи. Потрібно перенестися в поміщицьку садибу, у кріпосницькі вдачі того часу, щоб зрозуміти й уявити собі все високе й возвишающее душу моральне й эстетическое значення для тодішніх читачів таких сцен і картин “Дворянського гнізда”, як урочисто-жагуча музика Лема, натхненна не тільки його романтично ідеальною любов’ю, але раптом спаленілим глибоким і чистим почуттям Лізи. Ліризм Тургенєва досягає тут такої ж висоти, такої ж задушевності, які властиві ліричним шедеврам Пушкіна “На пагорбах Грузії”, “Я вас любив” або віршу “Виходжу один я на дорогу” Лермонтова
(2 votes, average: 3.00 out of 5)