Переказ по повісті “Собака Баскервілів”. Частина друга
А тепер повернемось до Холмса, який увесь той час, поки Ватсон вів самостійне розслідування, перебував у тіні розповіді. Як же все-таки Холмсу вдалося “вичислити” Степлтона? Те, що сера Чарлза вбили і що зробив це Степлтон, Холмс здогадався ще у Лондоні. Співставивши легенду про прокляття роду Баскервілів з тим, що розповів йому доктор Мортімер стосовно останньої прогулянки сера Чарлза, яка стала для нього фатальною, Холмс зробив висновок, що ймовірна зустріч Баскервіля з кимсь невідомим у той вечір могла бути пасткою, підстроєною з метою
Та обставина, що собака не зачепив уже мертвого сера Чарлза, а також пізніша історія з черевиками молодшого Баскервіля вказували на матеріальну, а не містичну природу собаки. Те, що за смертю сера Чарлза стоїть реальна
Крім того, лист додатково підтверджував, що зацікавлені особи повинні бути сусідами Баскервілів, оскільки їм була відома легенда про родинне прокляття, яку навряд чи знав широкий загал. Звичайно, родин, в яких є жінки, серед сусідів Баскервіль-холу було чимало, але саме Степлтони з’явилися серед них недавно і саме їх поява збіглась у часі з початком загадкових подій, які призвели до смерті сера Чарлза. З іншого боку, це міг бути і випадковий збіг.
Тому Холмс шукав додаткових аргументів і отримав їх, уважно переглядаючи звіти Ватсона. На відміну від доктора, він, звичайно, звернув увагу і на ту наполегливість, яку виявляв Степлтон, щоб якнайближче зійтись із сером Генрі, і на те, що стосунки сера Генрі з “сестрою” Степлтона теоретично давали цьому останньому змогу вистежити молодого Баскервіля наодинці і за межами його родового маєтку, тобто на болотах, де Степлтон орієнтувався набагато краще, ніж сер Генрі і, що саме головне, де не було свідків. Але вирішальний аргумент на користь своєї версії Холмс отримав, завдячуючи самому Степлтону, який у розмові з Ватсоном випадково обмовився про один з епізодів своєї біографії (розділ VІІ). Ватсон не звернув на це особливої уваги, але Холмс, скориставшись цим, навіз справки (розділ XІІ), які остаточно підтвердили його здогадки, що Степлтон – не той, за кого він себе видає.
Як саме Степлтон влаштував пастку для нещасного сера Чарлза, Холмс остаточно переконався після розмови з Лорою Лайонс (розділ XІІІ). Але увесь цей час Холмс перебузав у непевності щодо мотивів, які спонукали Степлтона на вбивство старого баронета і переслідування сера Генрі. Крапку у його сумнівах поставив фамільний портрет Х’юго Баскервіля, на якому Холмс упізнав… Степлтона (розділ XІІІ). Неймовірна схожість рис обличчя Х’юго Баскервіля і Степлтона навела Холмса на думку, що Степлтон також належить до роду Баскервілів, і звідси мотиви його злочину знаходили своє логічне пояснення: як і сер Генрі, Степлтон був спадкоємцем сера Чарлза, і тепер між ним і майном старого баронета залишався лише сер Генрі, який також, за диявольським задумом Степлтона, мав стати жертвою фатального прокляття роду Баскервілів. З метою отримати тверді докази, якими можна було б оперувати в суді, Холмс влаштовує на болотах засідку Степлтону, яка мало не коштувала життя серу Генрі, але зате остаточно викрила Степлтона.
Тепер, коли ми проаналізували логіку дій головних героїв повісті “Собака Баскервілів”, можемо сказати, що детективні твори Дойла дійсно побудовані таким чином, що припускають можливість інтелектуального суперництва між Холмсом та читачами.
“Собака Баскервілів” Артура Конан Дойла – цс твір у всіх відношеннях зразковий, який викликає інтерес у читача не тільки своєю захоплюючою інтригою, а й можливістю – для кожного читача – позмагатися в інтелектуальній вправності і умінні логічно мислити з неперевершеним фахівцем і знавцем цієї справи – знаменитим Шерлоком Холмсом.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)