Переказ добутку Про що плачуть коня Абрамова Ф. А
План переказу 1. Автор згадує свої дитячі роки й міркує про долю коня. 2. Оповідач описує свою улюбленицю – кінь Клару (її він також кличе Рижухой). 3. Діалог коня з оповідачем. 4. Автор засмучується, тому що безповоротно пішов той час, коли без коня було немислимо існування людини 5. Автор годує коней хлібом і думає про те, що йому нема чого сказати їм у розраду.
Переказ Оповідання починається зі спогадів автора про дитячі роки, коли він брав із собою хліб і підгодовував коней. Самі складні й суперечливі почуття викликали в нього коня. Вони хвилювали,
І от в один із днів оповідач не йшов, а біг до коней, тому що серед них була його улюблениця Клара, або Рижуха. Рижуха була тих же статей і тих же кровей, що й інші кобили й мерини. З породи так званих мезенок, конячок невеликих, непоказних, але дуже витривалих і невибагливих, пристосованих до умов Півночі. Ця кобилка виділялася серед своїх родичів
Але в цей день Рижуха ніяк не прореагировала на його появу. Той затурбувався: що ж з нею трапилося?! Він знав, що Рижуха два тижні був на далекій косовиці.
Він кормил Рижуху хлібом, але вона не брала його. Сльози, більші, з добру фасолину, кінські сльози лилися з її око И кінь раптом заговорив (автор використовує елемент казки, фантастики). Рижуха розповіла, що вона посперечалася з конями про життя.
Вона згадувала добрі часи, коли їх, коней, жалували, берегли, а інші коні підняли неї на сміх, сталі знущатися з неї. І отут Рижуха знову розплакалася. Оповідач її заспокоїв.
І от що кінь розповів йому. Виявляється, на далекій косовиці Рижуха познайомилася з такою ж старою кобилою, з якої на парі ходила в кінній косарці Коли їм було невмоготу, стара кобила стала її подбадривать піснями. Слухаючи пісні, Рижуха забувала про жару, про гедзів, про удари ременки, що лупив їхній мужик.
Рижуха запитала Забаву (так кликали іншу кобилку), чи не сама вона придумала всі ці гарні пісні про кінське безжурне життя. Вона відповідала, що ці пісні певала ще її мати, і вони передавалися з покоління в покоління. І от ранком Рижуха ці пісні стала співати іншим коням, а вони в один голос закричали, що ця вся брехня Рижуха з надією, що хлопчик зрозуміє й допоможе їй, подивилася на нього.
Він, не витримавши прямого запитливого погляду коня, відвів убік ока й задумався: невже те, про що запитувала його Рижуха, займало й інших коней? Правильно говорила стара кобилка: були часи, коли конем дихали й жили, коли їй скармливали самий ласий шматок, останню краюху хліба. А по вечорах вся сім’я вибігала зустрічати її, і пестили, і вичищали її. Уночі по нескольку раз хазяї перевіряли свій скарб Дійсно, всі люди тоді знали, що кінь був головною опорою й надією всього селянського життя. Автор із захватом описує гуляння на конях.
Самі коні перетворювали в легких писаних санках із залізними підрізами. Найпершою іграшкою для сина селянина був дерев’яний кінь. Саме кінь дивився з даху батьківського будинку, про коня-богатиря, про Сивку-Бурку співала й розповідала мати, конем прикрашав він, що підріс, прядку для своєї суженой!..
Під час походів, за кожного коня запитували строго. Якщо хтось не напоїв, вчасно не нагодував, або ж великий віз навалив на коня… Тоді тримайся – кулаком могли заїхати. Ставши студентом, автор не міг забути тих місць, де паслися коні Навіть війна не витравила в ньому пам’ять про рідний край.
Повернувшись у післявоєнному сорок сьомому році в рідні місця, оповідач згадує про Карько (так кликали коня). Старий-Конюх розповів, що Карька на лісовому фронті не стало. Не тільки люди воювали в ту війну Коня теж кували перемогу! Оповідач спробував відшукати останки свого коня, але не знайшов їх. Рижуха й інші коні дивилися всі так само із благанням і надією.
Смутний настрій переривається вигуком: – Ну, ну вистачить киснути! Вистачить забивати собі голову всякою дурницею! Давайте краще хліб гризти, поки гризеться. Кинувши квапливо на луг шматочки хліба перед Рижухой, а потім нагодувавши хлібом інших коней, герой відправився креке. Що міг він відповісти цим коням?
Сказати, що стара кобила була права, що були в коней щасливі часи? Автор шкодує про те, що більше ніколи в нього не буде довірчого відношення з Рижухой і іншими конями. І важка туга, кінська туга, налягла на нього, пригнула до землі…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)