Передача настрою людини засобами поетичної мови, єднання людини та природи (за віршами П. Тичини “Хор лісових дзвіночків”, “Дощ”) – ПАВЛО ТИЧИНА
ПАВЛО ТИЧИНА
Передача настрою людини засобами поетичної мови, єднання людини та природи (за віршами П. Тичини “Хор лісових дзвіночків”, “Дощ”)
Відомий український поет Павло Григорович Тичина дуже любив рідну природу. У багатьох його творах можна знайти зображення полів, лісів, річок. Але в поезії Тичини природа є не тільки фоном, на якому відбуваються події. Поет робить природу рівноправним учасником, а інколи й головним героєм своєї чудової лірики. Важливо, що Павло Тичина вміє показати, якого єднання можуть досягнути людина
У вірші “Хор лісових дзвіночків” ми зустрічаємося з лісовими дзвіночками, які славлять прихід нового дня. Цей день буде красивим і лагідним до кожного. Саме тому дзвонять ці вісники вранішньої зорі. Лісові дзвіночки з однаковою радістю чекають на сонце та дощ, тому що це є однаково цінні прояви самої суті природи – ласкавої і бентежної водночас. Нелегко почути звук лісових дзвіночків. Для цього треба насправді відчути свою єдність із природою, Всесвітом. Поет робить це з легкістю справжнього лірика-майстра.
Вірш “Дощ” дещо складніший. У ньому Тичина
А на воді в чиїсь руці
Гадюки пнуться…
Ліричний герой відчуває, як природа оточує і наповнює його – рухлива, жива, багатоока. Під цим впливом можна набагато розширити свій зір та слух. Саме тоді незрозумілі голоси й звуки набувають свого істинного значення: одухотворені частки живої природи поєднуються в справжнім хорі життя:
– Тікай! – шепнуло в береги.
– Лягай… – хитнуло смолки.
Вища природа у віршах “Хор лісових дзвіночків” та “Дощ” стає своєрідним уособленням почуттів людини. Павло Тичина одухотворяє їх, показуючи людині її прадавнє місце в природі – місце шанобливого спостерігача. За Тичиною, усесвітня злагода настане саме тоді, коли людина й природа зіллються в щасті спільного існування.