Патріотизм за Володимиром Самійленком (за поезією “Патріоти”)
Володимир Самійленко жив наприкінці XIX на початку XX сторіччя. У ці часи ще існувала Російська імперія, ще видавалися закони проти української мови та державності. Тоді свідомі українці, не в змозі більше терпіти, вдалися до дій. Розгорнувся просвітницький рух, завирувало театральне життя (попри всі заборони, український театр вижив). Але були й люди, які тільки на словах хвилювалися за свою країну, та до діла ті слова не доходили. Саме про таких і написано вірш В. Самійленка “Патріоти”. Двоє “патріотів”, що дискутують, – образи узагальнені,
Третій образ, змальований у поезії, – простий юнак, який не дискутував із. першими двома, бо був поганим оратором. Але коли ті двоє пішли веселі, наговорившись, він завмер із гіркими думами. Як на мене, саме
Вбачались йому патріоти із купою слів голосних,
А поруч мільйони голоти,
І темність, і вбожество їх.
Він думає насамперед про народ, бо наукові чи й просто популістські дискусії не вийдуть за межі залів, у яких вони відбулись. Тільки дія здатна вплинути..
Вірш “Патріоти” не просто змальовує уза-ілльнені образи, а й вчить нас відрізняти уявний патріотизм від справжнього, не уподібнюватись людям, які сильні тільки словами, а не справами.